Жидівська поліція - так називалась «Служба порядку» (польською - Żydowska Służba Porządkowa, в просторіччі policja żydowska,  нім. Judischer Ordnungsdienst) — органу для забезпечення порядку, який утворювався у кожному єврейському гетто під час німецької окупації.  Існувала у 1939—1943 роках.

Велосипедна рота Жидівської поліції у варшавському гетто
Жидівська поліція підпорядковувалась юденратам — жидівським радам, які очолювали відповідні гетто і складалися з поважниї євреїв та рабинів. Зброї жидівська поліція не мала — членам полиції дозволялось носити тільки гумові кийки. На чолі поліції варшавського гетто стояв вихрест, колишній полковник польської поліції Юзеф Шерінський.

...
Читать

Герберт Тидеманн 

ЗАГАДКА БАБЬЕГО ЯРА

(критические вопросы и замечания) 

Herbert Tiedemann Babi Jar – Kritische Fragen und Anmerkungen in Ernst Gauß (Hg.) Grundlagen zur Zeitgeschichte, Grabert-Verlag, Tübingen, 1994

Перевод с немецкого: Виталий Крюков, Киев, 2003

Предисловие переводчика:

Данная статья была опубликована в сборнике Эрнста Гаусса “Основы новейшей истории”, изданной в 1994 году издательством Граберт-Ферлаг в г. Тюбинген, Германия. Свободная продажа этой книги в Германии до сих пор запрещена. Переводчик выражает искреннюю благодарность швейцарскому автору Юргену Графу (1) и бельгийскому книготорговцу Зигмунду Фербеке, приславшему мне эту замечательную книгу. Несмотря на некоторую тенденциозность статьи, она будет интересна всем любителям современной истории, тем более что о ревизионистском взгляде на эту проблему мало что известно. Перевод статьи несколько сокращен.

Мне, с другой стороны, пришлось дополнить статью несколькими примечаниями, касающимися тех аспектов истории Бабьего Яра, которые не могли быть известны немецкому автору более 9 лет назад. Они обозначаются цифрами в скобках и приведены в конце статьи. Хотелось бы, чтобы эта статья подхлестнула действительно независимое и свободное изучение этой трагедии, которое во многом смогло бы помочь  улучшению взаимопонимания нас, восточных славян, с нашими немецкими соседями. 

                                      “Мужество - это искать правду и говорить о ней”

                                                                         (Жан Жорес) 

1. Предисловие. 

Случай Бабьего Яра запутан во многих отношениях. Для лучшего обзора я уже здесь кратко перечислю основные проблемы. 

1. Массовое убийство в Бабьем Яру произошло почти за 4 месяца до совещания (конференции) в Ванзее, где якобы впервые было спланировано проведение политики геноцида.
2. В разных источниках называются разные даты массовых убийств.
3. Количество жертв в разных источниках тоже колеблется в пределах двух порядков.
4. Называются самые различные методы и инструменты убийства.
5. Точно так же нет и единства касательно места трагедии.
6. Свидетели и сообщения дают противоречивые сведения и о других обстоятельствах случившегося.
7. Число якобы убитых евреев намного превышает общее количество евреев, оставшихся в Киеве после проведения советскими властями массовой эвакуации.
8. До сего времени не была проведена ни одна криминалистическая экспертиза места убийства и орудий убийства. Никто не позаботился о сохранении следов и вещественных доказательств.
9. Другая загадка - почему Советы использовали место, в котором во время Великой Отечественной войны заклятым врагом было убито бесчисленное количество  невинных людей, как свалку, где сжигался городской мусор.
10.  И, наконец, утверждения о массовых казнях были опровергнуты недавно найденными материалами аэрофотосъемки времен войны.

При исследовании вышеупомянутых проблем мы будем пользоваться обычными приемами научного исследования. После введения, облегчающего общее понимание проблемы, конкретные
Читать

Ге́тто це райони міст, де добровільно або примусово проживають етнічні меншини. Під час Другої світової війни словом «гетто» називалися ті житлові зони куди німці збирали євреїв для компактного мешкання. Найбільш відоме Варшавське гетто, а в Радянському Союзі і пострадянському просторі Мінське гетто. Були закриті і відкриті гетто. Відкриті гетто виникали в містечках зі значним єврейським населенням, де було недоцільно його виселяти і потім охороняти. Крім того, гетто виникали і в дрібних населених пунктах, де німецька влада не могли організувати охорону закритого гетто. У відкритих гетто євреям наказували лише не залишати свого населеного пункту та не відвідувати громадських місць. У цих гетто євреї, також як і в закритих гетто, виконували примусові роботи, зобов'язані були носити єврейські розпізнавальні знаки, платити контрибуцію. У всіх гетто утворювалися юденрати або призначалися старости.

Юденра́т (нім. Judenrat — «єврейська рада» (жидівська рада) — єврейський адміністративний орган самоврядування, який за ініціативою німецької окупаційної влади в 1939 році створено при Генерал-губернаторстві Польщі (нім. Generalgouvernement für die besetzten polnischen Gebiete) у кожному єврейському гетто, на окупованих нацистами територіях, і пізніше на території СРСР. На території Європи діяв 101 юденрат.  Окремий юденрат міг відповідати за певне гетто, окрему територію, регіон або навіть за цілу країну. До повноважень Юденрату входило забезпечення господарського життя і порядку в гетто, збір різних грошових коштів, а також виконання розпоряджень і наказів окупаційної влади. Юденрати складалися з впливових людей і рабинів.

Юденрату підпорядковувалась єврейська (жидівська) поліція (нім. Judischer Ordnungsdienst), але про неї ми поговоримо іншим разом.

Тобто жили собі євреї в таких містечках відокремленним життям і майже всі пережили війну, навіть збройні повстання там підіймали. Потім, через багато років вони почали говорити, що "дивом пережили голокост" і пройшли через "пекло гетто". Пекло, напевно тому, що потрібно було працювати, а не гендлювати.

Отак починалась Варшавське гетто. Просто відокремили для євреїв половину міста.

Вулиці в гетто чисті, охайні, будинкі респектабельні і комфортні.

Життя вирує, жертви голокосту тусуються, підлітки скрізь однаково кучкуються, пекла не помітно.

 Продуктова картка - хліб, м'ясо, мармелад, різне, цукор - непогано харчувались.

Групове фото шести єврейських жінок, які засмагають у Варшавському гетто, в цей день вони склали іспити в школі зрілості. Тепер вони жертви голокосту.
Липень 1942

Мінськ. Діти є діти,  граються. Ніхто нікого не знищує, всі веселі.
...
Читать

Власно, вже всі знають, що не існувало ніяких "таборів смерті", "газових комор", "мила з євреїв" та інших вигадок тих, хто хотів якомога більше коштів викачати з Німетчини та виставити себе жертвою.  Вся історія таборів - в чистому вигляді нестримна ж/д міфологія. Ті всі кадри хроніки з виснаженими в'язнями, купи трупів у ровах та ін., відносяться до періоду 1944-45 рр., коли постачання таборів було повністю блоковано, були зруйновані під'їзні шляхи, почався голод, через відсутність постачання медикаментами і великої скупченості спалахували епідемії сипняка і загратовані в таборах почали масово помирати. А от в таборі у Бельзені епідемія сипняка почалася вже після звільнення англійцями і саме англійці бульдозерами скидали на відомих кадрах кінохроніки трупи до рову.  Але це був кінець війни і тому були об'єктивні причини, а не якийсь злий намір. До порушення постачання все було інакше: контроль за медичним станом був на вищому рівні, харчування аналогічне. Ніхто нікого цілеспрямовано не лохокостіл, табори, той самий комплекс Аушвіца, був великий промисловий об'єкт, що працював на оборонну промисловість Німеччини, тому адміністрація з обов'язку служби дбала про стан зеків, це було в їхніх же інтересах, бо за виконання плану по продукції відповідали головою.

Подивіться ці малюнки - впевнений в багатьох змінеться уявлення про трудові німецькі табори. Зверніть особливу увагу на меню.

...
Читать

Теперь будет кому отрицать Голодомор и рассказывать басни о так называемом "холокаусте" (напомню,  "холокауст" - это еврейское ритуальное убийство, когда жертву сжигают живьем.

Министерство иностранных дел Израиля разослало своим посольствам в десяти европейских государствах директиву, в соответствии с которой в каждой стране необходимо найти тысячу человек, которые будут отстаивать проводимую Израилем политику. Как сообщает The Guardian со ссылкой на неназванные источники, такое распоряжение с инструкциями министра иностранных дел Израиля Авигдора Либермана было направлено на прошлой неделе.
Официальные представители Израиля отказались комментировать изданию эту информацию, подчеркнув, что по поводу того, какой образ страны формируется за рубежом, существуют определенные опасения. "Особое беспокойство в этом отношении вызывают некоторые страны Западной Европы", - отметил собеседник газеты, имя которого тоже не называется.

Найти тысячи людей, которые смогут защищать интересы Израиля, как стало известно The Guardian, планируется к середине января. Это могут быть активисты еврейских и христианских общин, сотрудники университетов, журналисты и студенты. Предполагается, что они будут регулярно получать информацию от израильских официальных лиц и выступать на различных собраниях, писать письма в газеты и публиковать статьи.

В каких именно странах планируется осуществить эти мероприятия, в публикации газеты не уточняется. Указывается лишь, что Великобритания - одна из них.

Израиль, как подчеркивает газета, стремится улучшить свой имидж и при помощи других методов, в частности, используя социальные сети и YouTube.

http://news.nswap.info/?p=38610&cp=all

http://www.youtube.com/watch?v=LofScCiJT4c&feature=player_embedded

Олексій Токар, PhD. 

ЩОДЕННИК АННИ ФРАНК:
СУМІШ ФАЛЬСИФІКАЦІЙ ТА ОПИСАНЬ ЖІНОЧИХ ГЕНІТАЛІЙ 

 «Щоденник Анни Франк» вперше був виданий в 1947 році в Нідерландах і моментально став бестселером. Він перекладений багатьма мовами світу, безліч разів перевидавався і продавався публіці як справжній - власноруч написаний єврейською дівчинкою з Амстердама. За мотивами щоденника ставилися спектаклі, балети, його екранізували в Голівуді – цей фільм мав колосальний успіх. Щоденник Анни Франк є офіційним міжнародним культурним надбанням - він включений до списку спадщини ЮНЕСКО "Пам'ять світу", також у 2009 році на порталі Onepoll.com він потрапив до ТОП-10 списку книжок, "які надихають читачів". В 2003 році щоденник видавався в Україні і тепер "надихає" українців.

Однак в жанрі мемуарів та щоденників відомо чимало літературних містифікацій, які видавалися за справжні спогади або життєписи різних відомих людей – достатньо згадати «мемуари Хесса», «щоденники Мюллера» або різні версії скандально відомих «Застільних бесід Гітлера». Але одне з найбільш сенсаційних викриттів пов'язане з книгою «Щоденник Анни Франк». 

Передісторія. Чому родина Франк не виїхала з Нідерландів

У 1925 році батьки Анни, Отто Франк і Едіт Холландер одружилися і оселилися у Франкфурті, Німеччина. Анна народилася в 1929 році. Батько Анни був успішним бізнесменом, а мати Анни була дочкою промисловця.

У 1934 році Отто із сім'єю перебралася в Амстердам, де він купив фірму Opekta, основною продукцією котрої був гелеутворюючий агент пектин, що є рослинним замінником желатину і використовується в домашньому господарстві при виготовленні желе та джемів, а також з метою дотримання кашруту.

У травні 1940 року, після того як німці окупували Амстердам, Отто залишився в цьому місті, в той час як його мати і брат переїхали до Швейцарії. Отто залишився в Амстердамі через те що його фірма робила вдалий бізнес з німецьким Вермахтом - з 1939 по 1944 рік Opekta продавала пектин для німецької армії. Пектин використовувався як харчовий консервант, протиінфекційний бальзам для ран, колоїдний кровозамінник та загусник, що значно збільшує строк зберігання донорської крові. Пектин також застосовувався як емульгатор для нафти та згущеного бензину для запалюючих бомб. Забезпечуючи Вермахт, Отто Франк перетворився в очах голландців на нацистського посіпаку.

Вид на сховище з боку 50-и квартирного будинку
6 липня 1942 Отто Франк перевіз свою сім'ю до «таємного сховища» (так називала його Анна Франк: «het achterhuis» - буквально: «задній дім», часто перекладається як «секретна прибудова», «сховище»). Це був триповерховий флігель із великим скляним таунхаусом, розташований перед великим п'ятдесятиквартирним будинком майже в центральній частині Амстердаму на каналі Прінсенграхт. Крім заможної сім'ї Франк в цьому комфортному і просторому сховищі також ховалися інші євреї (всього - вісім, а ще домашні тварини).

Дехто називає ці приміщення коморою, але ось так їх описує дівчинка:

"А за правими
Читать

Душова в трудовому таборі Біркенау.  Ув"язнених стригли (постійно - щоб не було вошей), потім вони йшли в душ (будівля центрального крила). У цей же час, їх одяг був на дезінфекції в газовій (дезенфікційній) камері. В'язні після помивки залишали будівлю на іншій стороні - "чистій"і. Усі приміщення в будинку були обладнані центральним опаленням (пізніше вилученому, з або без злого умислу), вода йшла тепленька, всі системи були з любов"ю зроблені саміми ув'язненими - для себе ж робили.  

На табличці в душовій написано "Воду пити заборонено! Ризик захворювань!" Дбайливі німці дуже переймалася здоров"ям своєї майже безкоштовної робочої сили, тому слідкували за їх гігієною. А ви кажете газ... Просто митися треба було!

Нижче душова в концтаборі Дахау, 1945, табір тількі що звільнили, колишні загратовані - худі і виснажені. Останні дні війни їх, через руйнування інфраструктури, погано годували. 

...
Читать

Аушвиц-люге - [нем. Auschwitz-Luge --> Auschwitz - Освенцим, польский город в Краковском воеводстве + Luge - ложь] - немецкое выражение, указывающее на то, что не было никакого преступления гитлеровцев в отношении европейских евреев, не было лагерей смерти и холокоста (ХОЛОКОСТ). Конкретно имеется в виду концлагерь Освенцим (освобожден в 1945 г.).

Так визначає цей вже стійкий неподільний зворот мови "Словарь иностранных слов" ( составитель Комлев Н.Г., Издательство ЭКСМО, Год издания 2006, Страниц 672 ISBN 5-699-15967-3).

Потрібно зазначити, що саме під такою назвою «Брехня Аушвіцу» (нім. Die Auschwitz-Lüge) в 1973 році видав свою знамениту книгу Тіс Кристоферсен, звичайний німець,  який до війни займався фермерством, у 1940 році був важко поранений на фронті, після лікування отримав агрономічну освіту з вирощування каучуконосних рослин і працював у трудовому таборі Райське, сателіті Аушвіцу, в Департаменті розведення рослин.

Серед інших у його підпорядкуванні були близько 100 чоловіків з Аушвіца-Біркенау. Протягом всього 1944 року Крістоферсен неодноразово відвідував Аушвіц-Біркенау, але про масові вбивства євреїв газом вперше почув лише після війни і дуже здивувався. Після чого видав книгу «Брехня Аушвіцу», в якій описав своє минуле і в якій заперечував, що в Освенцімі коли-небудь мало місце знищення людей, що ув'язненні навіть співали пісень під час роботи — після чого отримав багато тисяч листів від очевидців, які підтверджували його доводи. Незважаючи на те, що його брошуру навряд чи можна назвати науковим дослідженням предмета, вона все ж зробила глибокий вплив, посіявши сумнів і спонукавши ціле коло дослідників критично поглянути на Голокост.

Тіс Крістоферсен опитав безліч «очевидців» «винищення газом», але серед них не виявилося жодного живого прямого свідка. Провів рік у німецькій в'язниці за «образу держави», був висланий до Данії, де при потуранні поліції його будинок атакували сотні просіоністських фанатиків.

Був змушений тікати до Бельгії, Швейцарії, потім до Іспанії. Багаторазово піддавався замахам, у тому числі за допомогою кислоти, підпалів та знищення майна. Протягом останніх місяців життя був оголошений «ворогом держави», його банківський рахунок в Німеччині був арештований, медична страховка анульована, пенсійне забезпечення, у фонд якого він платив протягом 45 років, припинено разом з військової пенсією. Незадовго до смерті Крістоферсен був заарештований на кілька тижнів; йому було дозволено лише померти на батьківщині. Він помер 1997 року.

Пройшло аж (чи лише?) 30 років після виходу його книги «Брехня Аушвіцу» - і от бачите, це усталене поняття вже стало ідіомою і увійшло до словників. Цікаво, а чи є ще такі люди, які вважають що це не брехня?

Дивись також:

Все что вы хотели узнать о холокосте, но боялись спросить. Высказывания известных людей о холокосте

Почему я не верю в холокост?

Юрґен Ґраф. "Міф про голокост"

Читать

 «Еврейский учёный…профессор Колумбийского университета  Норман Финкельштейн написал книгу "Индустрия холокоста". В этой книге профессор, чьи родители были узниками Варшавского гетто, обвинил Израиль и американо-еврейскую диаспору в стремлении использовать массовые истребления евреев в гитлеровской Германии в политических и финансовых целях.

Разговоры о холокосте возникли только в 1967 г. С этого момента и началось развитие "индустрии холокоста". Холокост стал незаменимым идеологическим оружием, благодаря которому одна из самых грозных сверхдержав мира объявила себя "государством-жертвой"… что оградило её творцов от справедливой критики.

Главными закопёрщиками в создании "индустрии холокоста" стали американские евреи Симон Визенталь и Эли Визель. Визель за каждую лекцию по данной теме брал по 25 тысяч долларов. Созданный им музей холокоста профессор назвал "помесью Дахау с Диснейлендом".

Финкельштейн уличает во вранье и многих других участников этой индустрии. Этот подлог позволил "индустриалам" заставить швейцарские банки выплатить евреям более 200 млн. долларов … и обязать Германию выплатить 12 млрд. долларов»

Цитата з книги В.В. Жириновського «Иван, запахни душу!» (Москва, 2002 г., издание Либерально-демократической партии России с. 33 - 34).

==================

Цікаво, що Жириновський та Фінкельштейн - євреї, тобто звинуватити їх в антисемітизмі неможливо, адже кличкою «антисеміт» євреї нагороджують виключно гоїв, якщо «антисемітські» висловлювання допустить єврей, його назвуть «єврей, котрий ненавидить себе».

Див. також:

 Почему я не верю в холокост?

Юрґен Ґраф. "Міф про голокост"

Роже Ґароді. "Основоположні міфи ізраїльської політики"

Річард Харвуд."Чи дійсно загинули шість мільйонів?"