Я дожила до стану дивного спокою, коли я не  бажаю комусь щось пояснювати, наприклад, сенс моїх вчинків або причину моєї поведінки. В даний час моє коло спілкування скоротилося до мінімуму і складається тільки з тих людей, з якими не потрібно даремно розмовляти. Навіщо намагатися когось переконати або переробити? Я тепер розумію, що це все - абсолютна трата безцінного часу. Найдорожче, що у мене залишилося – мої діти, чоловік і час. Час, який я не хочу витрачати на дурне загравання, щоб комусь здаватися розумною, гарною, прекрасною, чесною, веселою, доброю. Мені наплювати. Людина може думати що завгодно і як йому заманеться. Мені скоро 50 і я стала цінувати час.
Зараз в приват якісь незнайомі мені люди пишуть, мовляв, загалом я непогана людина, можливо, і добра, і навіть колись дуже їм подобалась, але зараз не подобається... що я ненавиджу москалів і інколи матюкаюсь. Та хто ви, блядь, такі? Ви абсолютно спокійно можете мене  забанити, перестати читати, прибрати з стрічки червоною кнопкою, написати скаргу в адміністрацію Президента і навіть карлику - мені похуй. Або ще мене тішить, коли хтось мені каже, що, от, з ними не потрібно дружити, вони – погані. Мені мої батьки таке вже в 13 років перестали говорити, так що ви теж можете мене забанити, перестати читати, прибрати з стрічки червоною кнопкою, написати скаргу в адміністрацію Президента і навіть карлику. Робіть що хочете, коли хочете і з ким хочете - хоч показіться, а я ворога не полюблю ніколи. І внукам своїм я вкладаю в їх голівоньки, що кращий москаль - мертвий москаль.

ps: недоумків баню 

вас, комсомольцы-добровольцы, красноармейцы

как отметили, много баянов порвали?

только за одну эту ночь, за первый ваш подвиг вами стоит "гордиться"!

#строители#любители#созидатели#поГланды#вкрови#

Кєва, розкажи нам, як на росії дітей виривають з рук матері (хоча й нерідної) і  в мєнтовку забирають за те, що Шекспіра читає на Арбаті. Чи ти тільки полюбляєш носа в чужи дупи встромляти?

як всім можна, то й я заведу стару пісню - не та вже мета, ой не та)))

цирку з клоунами на меті завжди вистачало, а от де трагікомедія чи й навіть трагедія? де ревнощі з розборками, погрозами? щось ніхто нікого не виводить на чисту воду, не встановлює особу автора по ту сторону екранаде це все?  де поділись пристрасті, і любовь-марковь

нудно тут у вас, а надворі, між іншим, вже березень третій місяць поспіль)))

а я про красу

Вчора десь годину провела за порожньою розмовою з однією милою знайомою, яка вічно чекає на дзвінок  від якихось недоумків. Спочатку все йде як по маслу. Побачення, чашка кави або келих вина, ля-ля-тополя. Потім справи йдуть все гірше і він обіцяє зателефонувати. І тут трапляється страшне. Він НЕ ДЗВОНИТЬ !!!

Дівчата, жінки, панянки та  дами!

Якщо чоловік хоче вас бачити, він ПОДЗВОНИТЬ! А якщо у вас потонув телефон або згоріло все майно разом з телефоном, то він дістане вас з-під землі. Він прибіжить, навіть якщо за ним будуть гнатися поліція, пожежна команда і натовп санітарів. А якщо він вам говорить, що він не може зараз зустрічатися, оскільки у нього здох улюблений песик, або у нього здача якогось проекту, або йому треба терміново їхати в село до бабусі, просто йдіть в магазин і купіть собі кіло цукерок, тому що ВИ йому не подобаєтесь!

Конечно, многие знают или хотя бы слышали про японское о-ханами или, попросту говоря, любование цветами вишни.
Сакуры в Японии очень много и, когда она цветет, японцы предпочитают обедать на улице, сидя на скамейках, клеёнчатых ковриках или даже просто на бордюрах.
Глядя на все это, невольно начинаешь восхищаться японцами и их традициями - это же надо, каждую свободную минутку тратят на созерцание! Так или примерно так я думала довольно долгое время. Мне казалось, что все это происходит исключительно ради сакуры. И, наверное, я бы так и продолжала верить в розовую сказку о вишнях и была бы жутко счастлива, но где-то произошёл сбой программы и однажды от знакомых японцев я услышала выражение "хана ёри данго" (данго выглядит вот так 🍡)... Вряд ли я смогу описать, какое глубокое разочарование меня постигло в тот злополучный день. Хана ёри данго - так говорят про людей, которые между любованием цветами и пищей делают выбор в пользу последней. И, как оказалось, японцев, для которых сакура - это просто повод собраться с друзьями, поесть и выпить, очень и очень много. И никакой романтики. Кто ходил на о-ханами с компанией японцев, тот знает, что цветущее по соседству дерево вряд ли будет служить главным предметом разговора и речь пойдет о вещах куда более приземлённых. А бледно-розовые лепестки, пронизанные солнечными лучами, будут медленно-медленно осыпаться так никем и незамеченные... Ах, Япония!..(С)

- Для них это повседневная жизнь. И всёравно они больше из дома выходят. Я в Сайгоне видела -сидят вьетнамцы в парковой зоне едят на полянах, на бордюре кто где..... Тоже сначала не поняла, чего они тут сидят. А парков там очень много. Мне бы и в голову не пришло пойти в парк поесть. А там сплошь и рядом. И вообще они больше едят на улице, а мы дома. А я в парк хожу гулять, воздухом дышать. Ну а если там что-то цветёт, тоже буду сидеть и смотреть на эту красоту. Только в отличии от японцев, у нас нет чистоты в парках.

- как такую красоту можно не замечать?а я бы вот так и бегала под этим листочным дождём непереставая!и созерцала, и созерцала....

- Скорее ах цивилизация, к сожалению везде так, на рождество в Европе тоже мысли и разговоры не к Иисусу обращены, а часто и не верующие совсем просто используют это как повод собраться вместе всей семьёй

- Одна японка в интервью тоже говорила, что для неё ханами это в первую очередь возможность собраться с родственниками 😊, я тогда ещё подумала, что это как у нас майские праздники 🍖

- сложно сказать, о чем думают японцы, сидя под осыпающимися лепестками... но во время своих пикников под сакурой разговаривают они точно не о ней 😅

У мого чоловіка був друг дитинства. В подальшому він став нашим кумом. Це був не просто кум для галочки, це був справжній хрещений, друг і брат мені))) Він завжди знаходив правильні слова, вмів погасити мої занадто емоційні спалахи в бік чоловіка))) За його присутністі завжди було тепло і затишно, вмів він об'єднувати людей, для кожного знаходив якісь приємні слова. Він, та вся його родина настільки були нам рідними, що коли його син став залицятися до моєї малої, вона не могла повірити, що він їй не брат))) 

Потім мій світ звалився... За якихось 2-3 місяці кума не стало через якусь підступну хворобу. Я досі пам'ятаю те все наче вчора було, а вже 6 років минуло. Горе прийшло не тільки в його родину. Всі, хто з ним коли-небудь пертинався, згадують його тільки добрими словами.

І от одного дня ми мали всі зібратися, і мій чоловік сказав, що його жінка приїде не одна.  Ну я знаю, що не одна - з дітьми. Я помилилась: дружина живе з якимось чоловіком.  

Відверто кажучи, мене заціпило. Якось в серці так стало боляче. Я розумію, що це неправильно, що життя продовжується.  Я нікого не засуджую, але зустрітись з ними я не змогла - поки що. Мені потрібно звикнути до цього, бо інакше по моєму обличчю все буде видно, а навіщо бентежити людей.  Кожна жива людина повинна жити своїм повноцінним життям.

от не було мене деякий час в соцмережах і вчора телефон червоний 

- ти померла чи просто пропала безвісти? 

- у тєбя всьо харашо, а то у нас тут....

- жива, здорова, на мережу не вистачає годин у добі)))

- я знаю, що у вас там. а у нас тут війна з вами, до речі, - не знаю чи можна вважати це як "всьо      харашо"

все ж таки яке добре ці соцмережі)))

Сьогодні День народження у чудової молодої жінки і талановитої майстрині http://blog.meta.ua/~tanysadov/ Тетяни Садовнічої.

Таня, вітаю вас з Днем народження! Бажаю вам багато радості, натхнення і сил!

Нехай живуть під небом синьооким,
Ще довго-довго дні твої й літа,
Безмежна радість чиста i висока,
Нехай частіше до оселі завіта.
Тобі бажаю сонця у зеніті,
Достатку, радості i щастя повен дім,
Нехай оселиться у серці тепле літо
І соняхом квітує золотим.
Нехай в житті і радість i достаток,
Тебе осипле, мов вишневий цвіт.
І досвід мудрий творить з буднів свята,
А доля подарує довгих-довгих літ!