Я дожила до стану дивного спокою, коли я не  бажаю комусь щось пояснювати, наприклад, сенс моїх вчинків або причину моєї поведінки. В даний час моє коло спілкування скоротилося до мінімуму і складається тільки з тих людей, з якими не потрібно даремно розмовляти. Навіщо намагатися когось переконати або переробити? Я тепер розумію, що це все - абсолютна трата безцінного часу. Найдорожче, що у мене залишилося – мої діти, чоловік і час. Час, який я не хочу витрачати на дурне загравання, щоб комусь здаватися розумною, гарною, прекрасною, чесною, веселою, доброю. Мені наплювати. Людина може думати що завгодно і як йому заманеться. Мені скоро 50 і я стала цінувати час.
Зараз в приват якісь незнайомі мені люди пишуть, мовляв, загалом я непогана людина, можливо, і добра, і навіть колись дуже їм подобалась, але зараз не подобається... що я ненавиджу москалів і інколи матюкаюсь. Та хто ви, блядь, такі? Ви абсолютно спокійно можете мене  забанити, перестати читати, прибрати з стрічки червоною кнопкою, написати скаргу в адміністрацію Президента і навіть карлику - мені похуй. Або ще мене тішить, коли хтось мені каже, що, от, з ними не потрібно дружити, вони – погані. Мені мої батьки таке вже в 13 років перестали говорити, так що ви теж можете мене забанити, перестати читати, прибрати з стрічки червоною кнопкою, написати скаргу в адміністрацію Президента і навіть карлику. Робіть що хочете, коли хочете і з ким хочете - хоч показіться, а я ворога не полюблю ніколи. І внукам своїм я вкладаю в їх голівоньки, що кращий москаль - мертвий москаль.

ps: недоумків баню