Авторизация
Меню

Календарь
 Сентябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30


Муки вибору
feya | 2020-09-14 12:44:58
Сообщение прочтено 256 раз

це наше сьогодення. не ваше, а конкретно моє і моєї дитини. щовечора ми з нею готуємось до затрашнього дня: продумуємо зачіску, вибираємо з наявних стап'ятисот резиночок ті кілька штук, які підійдуть до платтячка, колготок, лосин, кросівок чи туфельок... а колготики в тон платтячка, а лосини з блискитками чи з кицями, мишками, єдинорожками, Ельзами, Аннами... отаке воно життя сучасного дівчиська. наступного року вже йти до школи, навіть боюсь уявити, що буде далі)) 

пригадую себе у її віці: резинки з лопнувшої кульки або оті чорні з камери чи шини - з чого вони були? колготи прості у рубчик незмінного  коричневого кольору. якщо мамі пощастить десь втридорога у спекулянтів  урвати загранічні безрозмірні колготи - то кольорові і на свята. бо вони, собаки, рвались у перший же день))) але тоді зашивали і капронки навіть дорослі баришні, що вже казати про малечу

мораль сєй басні: щястя, воно у відсутності вибору, в обмеженні, в шорах 

і стареча недоумковатість і злобність саме від того)))

і ніхто не доведе, що я неправа)))


Комментарии RSS :


Запомнилось из детства.

-Виталик, выйдеш  гулять?

-Не могу, мама штаны постирала!

Самое сложное для советского человека- это выбор (я о вещах). Для меня- полная катастрофа и вынос мозга. (Зачем это непривычное изобилие?Laughing)



Йде мужик, бачить велику чергу. Питає хто крайній, займає чергу, а вже потім питає " що дають?" Це з радянського гумору, але воно і з життя. Про який там вибір можна було говорити? Що вдалося схватити, тим і радий....


Ещё был важный вопрос :"сколько в одни руки?"Wink



Памятаю, десь під середину 80-х (83-85 роки) як вершкове масло завозили два рази на тиждень і давали до 200 грам в одні руки. Двічі на тиждень в народу були сімейні походи в магазин ))))



В Киеве было немного получше, но всё равно каждую субботу отправлялись с женой на "охоту" на Печерск (мы жили рядом- в Ленинском районе). Там, в спрятавшихся на небольших улочках (район Верховной Рады) магазинах, ещё попадались съедобные продукты.Wink Плюс три ветеранских пайка. Плюс пайки у меня на работе. После этих синих пупырчатых кур, я до сих пор их почти не ем. А краковскую колбасу " отмойте от плесени, смажьте подсолнечным маслом и вполне можно употреблять в пищу". Никогда не пойму ностальгирующих по совку!

Им могу посоветовать посмотреть на Ютубе серии видео "Советские мафии" и "Хроники московского быта".



А я на Кіквідзе жив у 80-х. Я був закоханий у Київ - він тоді був зовсім іншим ніж зараз. Вибір і тоді був. А безвихідь і злидні і тепер є. Світ змінюється, але добро і зло і далі в ньому присутні і йдуть поряд. Так, іноді хочеться ізолюватися від психів, і іноді це вдається, але вони не зникають - живуть у своїх паралельних світах, як у резерваціях. Мета мені нагадує таку резервацію. Хтось тут живе постійно, а хтось повертається час від часу, щоб відчути, що не все так погано в реальному світі Rolling EyesPodmigivanie



Как тебе известно, абсолютно психически здоровых людей не существует. У всех есть свои тараканы. Но есть "красная черта" за которой начинаются серьёзные психические отклонения. Те, кто не достиг черты знает о наличии своих тараканов и пытается с ними или бороться или мирно сосуществовать.Laughing Те же, кто переступил её, тоже видят тараканов, но только чужих. Себя же они ощущают настолько нормальными, что даже не думают обратиться за проффесиональной помощью. Но психзаболевания, имеют свойство прогрессировать. И если их не лечить, то... У меня был родственник, муж сестры жены, который работал врачом на психиатрической скорой. Некоторым метовцам не мешало бы послушать его рассказы...



Гги)) Бєспалєзна))

 



оце  "кіло в одні руки" моя травма Sad бо кіло на мою велику багатодітну родину, то просто насмєшка. я брала старших дітей, щоб хоча б три кіла КУПИТИ, але скільки ніжних і ласкавих посилів щастя було від щасливих людей у черзі))) наче я не за свої кревні купувала, а вони то мені по доброті душевній жертвували



я вже теж починаю розуміти совєцкого чєловєка. от колись як було: одно пальто зимове, одно осіннє, ну може ще якась курточка. одні сандалі, черевики і якісь чоботи. одне нарядне плаття  вдягалось на всі случаї жизні впродовж кількох років, а зараз шо? нещасна та дівчина, яка маючи 50 пар обувки, не отримає ту бажану 51 - боль і трагєдія.от справді, як можно то витерпіть, хочеться її прибити, ту дівчину))) колись босоніж бігали і нічьо- вижили))) саме для мене цікаве, що ті пальта ніхто не стірав тоді роками, мабуть, не то шо зараз кожного тижня. ткані були якісними певно, не бруднились. і банний був один день на тиждень, ніякого тобі душу вранці і ввечері і не смерділи, хіба шо нафталіном))) от загадка для мене