Ідея держави

Нещодавно один з претендентів на вищу посаду Президента заявив, що в нього немає ніякої ідеології, і це, бачте, його плюс. Смішно. Так, мовби в усіх інших претендентів вона є. Напевно він просто занадто молодий, щоб знати, що за всі роки незалежності України ніколи жодним з претендентів на президентське чи депутатське крісла так ніяка ідеологія запропонована і не була. 

Більше того – в останні роки ситуація навпаки – тільки ще більше погіршилася. Бо якщо в 2004-му претенденти на посади пропонували нам хоч якесь своє бачення розвитку України, то тепер немає навіть того. Тепер вони тільки наперебій розхвалюють себе, коханого (ну чи там кохану).
...
Читать

  
Пам’яті земляків…
Сумую за кожним…


...
Читать

 
Надокучили мені уже усі оті дурні розмови на УП зі скигленнями постійними і плачем. Репетують: „Що робити? Що робити?” І самі ж собі відповідають – „А фіг його знає!” Вже он і Конституцію знову хочуть по кругу пустити – так ніби це щось змінить, і так, ніби усі теперішні проблеми виникли не через попереднє її зґвалтування.

Довелося взяти ручку і за один вечір накидати хоча б саме елементарне і першочергове. Велику статтю писати не захотілося, тільки тезисно. Правда ще на два дні її притримав – і кілька пунктів додав. За остаточність варіанту правда все-одно не ручаюся, але це принаймі хоч щось – те, що необхідно і реально створити:

...
Читать

Знайшов деякі свої філософські думки більш як двохрічної давності на одному форумі і вирішив зберегти їх, зібравши докупи у вигляді такої собі ненаписаної статі. Звичайно багато що я висловив би тепер вже зовсім по-іншому, а якби писав це у вигляді справжньої статті – то й взагалі напевно розповідав би про все за зовсім іншим планом.. Але може саме в тому й цінність цих думок – що сказані вони були тоді, коли були сказані, і в такій формі, в якій були – я ж тепер тільки незначно відкоригував їхній хід, щоб отримати щось зв’язане поміж собою єдиною сюжетною лінією..


Коли говорять про смисл життя людини і про подальший розвиток світу, то часто говорять про те, що для цього необхідно розвивати в собі якісь надзвичайні, надприродні здібності. І особливо часто говорять про це ті, хто каже про необхідність якогось особливого духовного розвитку людини. Але щоб розвинути в себе такі чи схожі здібності – ну скажемо навіть не стільки надприродні, а трохи більш розвинуті, ніж в інших людей, людина перш за все має бути більш відкритою і чутливішою за них. Це в принципі відомий факт – але стосується він навіть не обов’язково якихось там екстрасенсорних, в нашому теперішньому розумінні значення цього слова, здібностей, хоча фактично це слово і означає саме над-чутливість – але й просто людей, художньо обдарованих, які теж часто бувають надмірно вразливими, часто страждають тим же – підвищеною чутливістю до повсякденних речей. 
...
Читать

Напевно не варто зараз розпочинати аналізувати весь той хаос, що твориться останнім часом в сучасній українській політиці і виясняти хто з цих політиків що саме кому і коли сказав, і хто в чому винен. Тим більше, що кожна з наявних зараз в Україні політичних сил всі свої невдачі чи поразки вже не перший рік неодмінно списує або на зрадливих партнерів, або на непрогнозованих виборців, а перемоги вже звично приписує лише власним політтехнологам. А раз так – то весь цей хаос і усі ці події здаються більш ніж закономірним результатом такої їхньої недолугої діяльності. Мова про інше – про спробу зрозуміти те, що насправді стоїть за усіма цими процесами...

1. Те, що маємо

Те, про що ми зараз говоримо як про політику, є дітищем сучасного капіталізованого світу – бо до того часу, поки не існувало вільного обігу коштів, уся політика тогочасного світу зводилася лише до одного – фізичного насилля одних над іншими та наступного релігійного обґрунтування його необхідності та справедливості. Боротьба ж ішла тільки між різними представниками владних родів та кланів – за те, хто саме з них і яким саме чином матиме виняткове право на те, щоб гнобити свій власний чи загарбаний ним народ, який, проте, час від часу намагався відстоювати свої права шляхом бунтів, повстань та революцій. 
...
Читать

1. Щирий росіянин повинен жити в Москві або в Ленінграді (Санкт-Петербурзі). Росіянин, який не живе в Москві чи в Ленінграді повинен все життя прагнути попасти в Москву або Ленінград хоча би на заробітки, якщо вже й не на постійне місце проживання. При цьому кожен справжній росіянин повинен щиро вірити в те, що всі росіяни настільки ж добре забезпечені матеріально, як і москвичі чи ленінградці. Те ж, чому вони все-таки повинні прагнути попасти саме туди розумному поясненню і не повинно піддаватися – бо належить до сфери віри, а не раціонального розуміння. Росіянин, який не хоче жити в Москві або в Ленінграді і який ставить під сумнів матеріальну забезпеченість інших регіонів Росії вже тим самим не може вважатися щирим.


2. Щирий росіянин повинен вірити в своє унікальне глобальне світове призначення, і вже тим більше не повинен ставити під сумнів місіонерську роль своєї держави. Таким чином будь-яке місце в світі, освячене присутністю хоча б одного щирого росіянина, вже тим самим є благословенним. Народ, який не розуміє такої для себе благодаті від присутності на його території щирих росіян, неодмінно потребує роз’яснювальної роботи з їхнього боку і настанови на істинний шлях розвитку заради їхнього же спасіння. Оскільки ж усі інші народи, крім щирих росіян, ніякими особливими розумовими здібностями і не відзначаються, то одну і ту ж настановчу фразу необхідно повторювати їм по декілька разів, до того ж бажано в одній і тій же незмінній формі – ні в якому разі не змінюючи в ній ні слова.

...
Читать

Перш за все, щоб уникнути зайвих запитань, скажу що автор, я тобто, ні в якій мірі не являється прихильником Партії Регіонів і не бачить абсолютно нічого поганого навіть і в можливій повній її загибелі – і якщо одного дня ця партія й справді взагалі перестане існувати, як воно швидше за все й станеться, то особливо жаліти за цим я і не буду.
Питання ж полягає в іншому – в тому, що революційні події осені 2004-го з усією яскравістю висвітлили для нас – тих, хто вже давно усвідомив себе українцем, або тих, хто й взагалі нездатний мислити себе поза тим, – іншу проблему – в тому, що існує якась частина населення України, яку ми дуже часто просто зовсім не розуміємо, і яка за ці роки так фактично і не знайшла свого гідного представництва серед політичних еліт нашої держави, навіть незважаючи на те, що майже вся правляча українська верхівка за усі ці роки була родом саме звідти.

Що, вочевидь, може свідчити лише про одне – відсутність в цієї верхівки як і плану побудови суспільства, так і розуміння справжніх прагнень навіть тих, серед кого вони живуть чи жили, не кажучи вже навіть про якісь більш глобальні стратегічні завдання. Привчені бути хорошими управлінцями, вони фактично так ними й залишилися – всього лиш виконавцями, здатними бездоганно виконувати чужі накази, але абсолютно нездатними приймати самостійні рішення, що в умовах вже здобутої незалежності України принесло з собою просто катастрофічні наслідки для її громадян, які ми сповна переживаємо ще й досі…

...
Читать

Особливістю української політики за останні 15 років стало те, що всі партії, за винятком хіба що комуністів, так і не змогли представити загалу хоча б якоїсь мало-мальськи зрозумілої для всіх ідеології, не кажучи вже навіть про складніші, пов’язані з тим речі – як-от про стратегію розвитку країни, чи похідну від неї програму поведінки самої партії. А якщо згадати ще й те, що й комуністична партія України за ці роки теж так і не спромоглася створити абсолютно нічого нового, вдовольняючись натомість лише поганим переказом старих і давно усім відомих міфів, і з кожним роком все більше втрачаючи підтримку з боку своїх виборців, то навіть цей її ніби-то виняток лише підтверджує загальну тенденцію такого політичного розвитку України, за якого її політична еліта починає все більше замикатися в колі видуманих нею ж, чи справжніх протиріч, стаючи практично зовсім нездатною вирішувати хоча б самі елементарні проблеми розвитку країни. І тим самим, здається, вона поступово починає втрачаючи право на те, щоб навіть претендувати на назву цієї самої еліти.

Звичайно до певної міри, чи краще навіть сказати – до певного часу, така тенденція розвитку саме безідейних партій ще була цілком зрозумілою – бо стала наслідком все того ж комуністичного, екс-тоталітарного минулого, за якого навіть саме слово «ідеологія» – і то вже сприймалося як щось неприємне і безумовно погане, майже матірне. А тому наступна деідеологізація суспільства призвела і до такої ж деідеологізації партій, по-суті дійшовши таким чином до її вкрай цинічної межі – того політичного болота, замішаного на вдоволенні власних потреб і зневазі до потреб інших, яке позбавлене будь-яких принципів і навіть позірного декларування хоча б якогось відстоювання інтересів країни, і в якому ми так глибоко, і здається зовсім безнадійно, застрягли зараз. Певною позитивною відмінністю тут стала лише задекларована зимою 2006-го року, перед черговими виборами до парламенту, заява лідерки БЮТу про взяття за основу ідеології солідаризму, та наступне її намагання створити електронний банк ідей та їхніх носіїв – талановитих людей на Інтернет-проекті «Ідеальна країна. Але після того знову… тільки тиша, з короткочасним і тепер вже абсолютно неяскравим спалахом перед (поза)черговими виборами 2007-го року, так що тепер вже говорити хоч про якусь можливу ідеологію БЮТу все так-же вже не представляється зовсім можливим..

Разом з тим завдання, які стояли перед Україною зразу ж після здобуття нею незалежності, спочатку не видавалися аж настільки нездоланними – принаймі саме в плані розуміння того, що саме треба було першочергово зробити – інакше сама ідея української незалежності не отримала би аж настільки масової підтримки на українському референдумі 1991 року, як це фактично сталося. Можна навіть сказати, що практично навіть таких завдань було всього декілька:
...
Читать

Говорити про українську націю можна або зовсім коротко, або нескінченно довго – надто вже складне це питання, надто аморфне і все-ще не до кінця зрозуміле навіть тим, хто з таким захопленням любить про це розповідати. Причому незрозумілим є навіть не стільки те, що саме воно отаке – оця «українська нація», але навіть й те, що саме має бути віднесене до предмету такого розгляду? Що саме – культура, історія, національний характер, історична доля? Економіка, взаємовідносини з іншими націям, нове місце української держави в сучасному глобальному світі? Освіта і наука, знедолена українська мова, зруйновані комунізмом українські сім’ї і села?

Чи може ще щось зовсім інше – адже навіть на цьому ґрунті можна поламати, та й поламано вже більш ніж достатньо великих і малих списів і списиків? А проте – не все так і безнадійно – і тепер вже більш як 15-ти літній досвід української незалежності хоч не хоч, а таки заставляє нас зробити хоч якісь перші висновки – навіть незважаючи на наше вперте небажання цього. І навіть якщо це питання й далі видається нам занадто складним і недоступним для розгляду, то навіть це аж ніяк не означає, що треба сумирно скласти руки і не робити взагалі нічого. А тому ми вчинимо так, як вчинив би кожен з нас у своєму повсякденному житті, зіткнувшись з занадто складною чи великою для себе проблемою, для вирішення якої йому не вистачає ні знань, ні вмінь – ми спробуємо зробити хоча би те найменше, що зможемо – вказати на ті закономірності і тенденції розвитку українства, по які вже тепер можна говорити достатньо достовірно і переконливо, і просто не будемо поки що говорити про все інше.


...
Читать

 1. Демократія.

Отож – демократія – форма народного правління, і як будь-яка система влади (читай – система управління) для свого нормального функціонування потребує кількох обов'язкових механізмів:

а) мети;
...
Читать