Стаття написана двома мовами, для особливо непонятливих:

UA:

Психологія ненависті

В статті „Психологія вибору”  вже говорилося про ті принципи, за якими здійснюють вибір – і не тільки політичний – наші співгромадяни. Казалося і про те, як він може залежати від релігійних уявлень, від віри в розвиток людини до Бога чи проти нього.

А проте одна й досить суттєва частина цього вибору зосталася поза рамками цього дослідження. Не треба думати, ніби людина завжди здійснює вибір в цьому житті виходячи лише з якихось власних критеріїв, хай навіть і досить специфічних. Не слід вважати, що всі добрі.

Іноді буває й так, що весь вибір зводиться лише до одного – такого типу поведінки, що має на меті принизити чи знищити когось талановитішого за тебе – і її відправною точкою стають не так власні думки людини, як зовнішній стимул для цього.

Такій людині достатньо тільки побачити когось кращого за неї, як в неї тут же виникає бажання знищити його, знецінити його досягнення чи принизити його як людину. Кожен з нас напевно не раз стикався з подібним...

1. Початки

Найчастіше це відбувається тому, що таким чином одна людина хоче долучитися до успіхів і енергії іншої. Тоді їй здається, що для цього їй треба хоч щось зробити, здійснити хоч якийсь вчинок, пов’язаний з тією людиною.

А коли такої можливості немає, коли людина не знає що чи як робити – тоді й робитиме будь-що, що вміє. А якщо вміє тільки щось погане – то й результат буде відповідним.

Так люди, виходячи з церкви, іноді замість того, щоб стати кращими, з новою силою починають сваритися між собою. Так працює підсвідомий, автоматичний вибір – назад, до минулого.

Іншою підставою для такої поведінки може служити й неусвідомлене прагнення підвищити власну самооцінку за рахунок приниження того, з ким можеш себе порівняти. Особливо, якщо ця інша людина дійсно талановита чи відома.

Кожен з нас часто буває незадоволеним собою – щось нам може не подобатися в собі, в чомусь може страждати наша самооцінка. Найпоширенішим способом захисту тоді стає механізм проекції – приписування комусь іншому власних недоліків.

А у випадку з людиною відомою чи більш успішною, це дає вже подвійний виграш. Таким чином ми отримуємо можливість вже не тільки „позбутися” цих своїх вад, але й шанс завдяки цьому імітувати власний розвиток, оскільки вважаємо що не маючи їх тепер – перевершуємо в цьому ту людину.

Саме тому публіка здебільшого і є настільки падкою до особистого життя знаменитостей, до „смажених” фактів їхньої біографії, до того, щоб знецінювати і принижувати їхні заслуги, знаходити в них щось подібне до власної підлості.

Через це завжди травлять талановитіших за себе. А проектуючи свої недоліки вже не на знаменитостей, а на тих, хто поряд з нами, можна спробувати вже не тільки позбутися власних недоліків і проблем, але й поглянути на те, як хтось інший зможе їх вирішити. Ніби й позитивне, на перший погляд, бажання...

2. Система

В тому разі, коли такий механізм переносу починає носити вже систематичний характер, він додатково надає ще й певного сенсу людському існуванню, породжує відчуття його необхідності й цілеспрямованості. Через це подібна поведінка і видається якби привабливою. Тим більше, що для її виправдання завжди можна створити якісь хитромудрі логічні конструкції.

Так бажання причинити комусь біль можна пояснити тим, що від того тій людині буде тільки краще – бо це чомусь її навчить, вкаже їй на недоліки чи поставить її на місце. А спробу вчинити підлість – своєю вірністю якимсь принципам. Адже переважно саме найпідліші люди й видають себе за найбільш принципових, чи не так?

Ну і так далі – фантазії тут немає меж. Тому й виглядає, що наша планета схожа на планету „скалічених богів” – які втративши здатність творити, намагаються повернути тепер її собі через творення зла, через ненависть і зневагу до інших. Мовби й справді вважають, що чим більше цієї ненависті буде – тим краще для них.

Хоча й дійсно – іноді ця ненависть може бути необхідною умовою розвитку людини. Так, переносячи на когось свої недоліки і ненавидячи його за це, людина мовби створює відображення власного „я” – такого, яким воно було перед цим. І ніби забезпечує собі певний вектор розвитку.

Базується така поведінка на вірі в те, що завжди можна заставити себе зробити навіть те, що тобі неприємно, коли будеш ненавидіти себе за щось погане – недостатню рішучість чи нічим не зумовлений страх. І це, мовляв, буде додатковим стимулом для того, щоб їх пересилити.

Йдуть такі переконання з дитинства – так могли ставитися до нас дорослі. От тільки звикши діяти подібним чином, ми потім вже й не можемо діяти інакше. І замість того, щоб  свідомо обирати цілі свого життя, щоб насолоджуватися ним, починаємо сіяти ненависть – як щодо себе самого, так і щодо інших.

3. Симбіоз

Ненависть може виникати і між людьми, пов’язаними між собою симбіотичними взаємозв’язками – між близькими родичами, між батьками і дітьми, подружжям, хорошими подругами чи друзями.

Вона може бути реакцією на неможливість розірвати ці відносини і повернути собі втрачену свободу. Але може мати й інші причини. Так може бути тоді, коли ми хочемо заставити близьких нам людей щось зробити – особливо те, що неприємне нам чи їм. Для цього ми теж часто використовуємо ненависть.

Але іноді ми можемо отримати її й від зовсім чужих людей і без ніяких видимих на те причин. Таке явище добре відоме психотерапевтам. Тоді, коли клієнт переносить на них якісь свої почуття щодо інших – переважно батьків. Звуть це „переносом”.

В психоаналізі його вважають обов’язковою умовою розв’язання проблеми, так як саме він дає можливість терапевту зрозуміти в чому річ. А проте буває й так, що й психотерапевт теж втрачає самовладання, реагує зовсім не так, як йому би цього хотілося.

Таке стається тоді, коли ситуація провокує в нього якісь власні спогади, активізує колишні проблеми. Це вже – „контрперенос”. Саме щоб навчитися уникати його, майбутній психотерапевт й повинен спершу „пропрацювати себе” – самому пройти через цілий ряд терапевтичних процедур.

Але таке ж може трапитися і в житті кожного з нас – треба тільки щоб така, навіть незнайома нам людина, вдало потрапила в відповідну больову точку, чимось „зачепила” нас. Єдиним виходом тоді стає лише спроба зрозуміти те, що сталося, відшукати його першопричини.

В психотерапії це зветься „супервізія”, а в повсякденному житті ми допомагаємо один одному просто спілкуючись, ділячись з друзями своїми почуттями і переживаннями. Ось саме це й служить захистом від чужої ненависті – не полюбити, але зрозуміти.

Так, на відміну від загальноприйнятої думки, протилежністю ненависті стає не стільки любов –  іноді вона навпаки – може тільки ще більше все ускладнити – а розуміння. Любов, з’єднавшись з ненавистю, може утворити єдиний амбівалентний комплекс, зруйнувати який буде вже зовсім несила.

Через це напевно не завжди варто любити того, хто тебе ненавидить. І тільки розуміння, тільки вміння прощати, може й справді змінити світ. В тім числі – і в політичній сфері, і в житті країни, і в наших особистих планах...))

 ___________________

RU:

Психология ненависти

В статье «Психология выбора» уже писалось о тех принципах, следуя которым осуществляю выбор – и не только политический – наши сограждане. Шла речь и о том, как он может зависеть от религиозных представлений, от веры в развитие человека к Богу или от него.   

Но в то же время одна, и довольно существенная часть этого выбора, осталась вне границ этого исследования. Не надо думать, будто человек всегда осуществляет выбор в этой жизни исходя только из каких-то собственных критериев, пусть даже и довольно специфических. Не следует считать, что все добрые.

Иногда бывает и так, что весь выбор сводиться только к одному – такому типу поведения, который имеет целью унизить или уничтожить кого-то более талантливого – и его отправной точкой стают не столь собственные мысли человека, как внешний стимул к этому.

Такому человеку достаточно только увидеть кого-то лучшего за себя, как у него тут же возникает желание уничтожить его, обесценить его достижения или унизить его как человека. Каждый из нас, наверное, не раз сталкивался с подобным…

1. Истоки

Чаще всего это происходит оттого, что таким образом один человек хочет ощутить свою причастность к успехам и энергии другого. Тогда ему кажется, что для этого надо хоть что-то сделать, совершить хоть какой-то поступок, связанный с этим человеком.

А когда такой возможности нет, когда человек не знает что или как делать – тогда и будет делать все, что умеет. А если умеет только что-то плохое – то и результат будет соответственным.

Так люди, выходя из церкви, иногда вместо того, чтобы стать лучше, с новой силой начинают ссориться. Так работает подсознательный, автоматический выбор – назад, к прошлому.

Другим основанием для такого поведения может быть и неосознанное желание повысить собственную самооценку за счет унижения того, с кем можешь себя сравнить. Особенно, если другой человек действительно талантлив или известен.

Каждый из нас часто бывает неудовлетворён собой – что-то нам может не нравиться в себе, в чем-то может страдать наша самооценка. Наиболее распространенным способом защиты от этого становиться механизм проекции – приписывание кому-то собственных пороков.

А в случае с человеком известным или более успешным, это дает уже двойной выигрыш. Таким образом мы получаем возможность уже не только «избавиться» от этих своих изъянов, но и шанс благодаря этому имитировать собственное развитие, поскольку считаем, что не имея их теперь – превосходим  в этом этого человека.

Именно поэтому публика чаще всего и бывает столь падкой к личной жизни известных людей, к «жареным» фактам их биографии, к тому, чтобы обесценивать и унижать их заслуги, отыскивать в них что-то подобное собственной подлости.

Именно поэтому всегда травят более одаренных. А проецируя свои недостатки уже не на знаменитостей, а на тех, кто рядом с нами, можно попробовать уже не только избавиться от собственных недостатков и проблем, но и посмотреть на то, как другие люди смогут их разрешить. Вроде бы и позитивное, на первый взгляд, желание…

2. Система

В том случае, когда такой механизм переноса начинает носить уже систематический характер, он дополнительно придает ещё и некоторый смысл человеческому существованию, рождает чувство его необходимости и целеустремленности. Именно потому подобное поведение и кажется столь привлекательным. Тем более, что для его оправдания всегда можно создать хитроумные логические конструкции.

Так желание причинить кому-то боль можно объяснить тем, что от этого этому человеку будет только лучше – потому что чему-то его научит, укажет ему на его недостатки или поставит на место. А попытку сделать подлость – своей верностью каким-то принципам. Ведь преимущественно именно самые подлые люди и выдают себя за наиболее принципиальных, разве нет?

Ну и так далее – фантазии тут нет пределов. Поэтому и кажется, что наша планета похожа на планету «искалеченных Богов» – которые потеряв способность творить, стараются возвратить её себе теперь посредством создания зла, с помощью ненависти и презрения к людям. Так, будто бы и в самом деле считают, что чем больше этой ненависти будет – тем лучше для них.

Хотя действительно – иногда эта ненависть может быть необходимым условием развития человека. Так, проецируя на кого-то свои недостатки и ненавидя его за это, человек создаёт некое отражение собственного «я» – такого, каким оно было перед этим. И как бы обеспечивает себе определённый вектор развития.

Базируется такое поведение на вере в то, что всегда можно заставить себя сделать даже то, что тебе неприятно, если будешь ненавидеть себя за что-то плохое – излишнюю нерешительность или ничем не обоснованный страх. И это, будто бы, станет дополнительным стимулом к тому, чтобы их преодолеть.

Идут такие убеждения с детства – так могли относиться к нам взрослые. Вот только привыкнув действовать подобным образом, мы потом уже и не можем поступать иначе. И вместо того, чтобы сознательно выбирать цели своей жизни, чтобы наслаждаться ею, начинаем сеять ненависть – как применительно к себе самому, так и к другим.

3. Симбиоз

Ненависть может возникать и между людьми, связанными между собою симбиотическими отношениями – между близкими родственниками, между родителями и детьми, между супружеской парой или хорошими друзьями.

Она может быть реакцией на невозможность разорвать эти отношения и вернуть себе потерянную свободу. Но может иметь и другие причины. Подобное может быть тогда, когда мы хотим заставить близких нам людей что-то сделать – особенно то, что неприятно нам или им. Для этого мы тоже часто используем ненависть.

Но иногда мы можем получить её и от совсем чужих людей, и без каких бы то ни было видимых на это причин. Такое явление хорошо известно психотерапевтам. Тогда, когда клиент проецирует на них какие-то свои чувства относительно других – преимущественно родителей. Зовут это «переносом».

В психоанализе его считают обязательным условием решения проблемы, так как именно он даёт возможность терапевту понять, в чем дело. Но бывает и так, что и сам терапевт тоже теряет самообладание, реагирует совсем не так, как бы ему этого хотелось.

Это происходит тогда, когда ситуация провоцирует в нём какие-то собственные воспоминания, активизирует прошлые проблемы. Это уже – «контрперенос». Именно чтобы научиться избегать его, будущий психотерапевт и должен сначала «проработать себя» – сам пройти сквозь целый ряд терапевтических процедур.

Но такое же может произойти и в жизни каждого из нас – надо только чтобы такой, даже незнакомый нам человек, удачно попал в соответственную болевую точку, чем-то задел нас. Единственным выходом тогда стаёт только попытка понять то, что произошло, отыскать его первоистоки.

В психотерапии это зовется «супервизия», а в повседневной жизни мы помогаем друг другу просто общаясь, делясь с друзьями своими чувствами и переживания. Вот именно это и служит защитой от чужой ненависти – не полюбить, но понять.

Так, в отличие от общепринятого мнения, противоположностью ненависти стаёт не столько любовь – иногда она наоборот – может ещё больше все усложнить – а понимание. Любовь, соединившись с ненавистью, может создавать целый амбивалентный комплекс, разрушить который будет уже совсем невозможно.

Поэтому, наверное, не всегда следует любить того, кто тебя ненавидит. И только понимание, только умение прощать, может и в самом деле изменить мир. В том числе – и в политической сфере, и в жизни страны, и в наших личных планах…))

Ігор Лубківський