Уявімо собі на мить, що в Україні вже є нова, справді українська влада. Не про теперішніх політиків йдеться – про тих, хто лише прийде згодом. Які завдання постануть перед ними в першу чергу? Як їх вирішити? Що зробити насамперед?

 1.     Демонтувати символи тоталітарного минулого. В першу чергу – пам’ятники Леніну. Це поклоніння монументам вождя і досі привчає народ до ідолопоклонства, залишаючись символом інфантилізму та залежності.

Пам’ятник має відображати історичну діяльність видатної особи чи суттєво значимі історичні віхи в житті держави – на те він і пам’ятник. До України Володимир Ульянов не мав жодного відношення.

Тут він ніколи не бував, Жовтнева революція відбулася в Росії, а до нас вона прийшла тільки у 1918-му, у вигляді спровокованої більшовиками громадянської війни. Можна ставити меморіали героям тієї війни (хай навіть з обох боків), але не тій ідеї, що нищила країну.

 2.     Відкрито опублікувати списків сексотів – колишніх таємних співробітників КДБ. Це звичайно викличе деяку напругу в суспільстві, але інакше навряд чи вдасться розпрощатися зі своїм минулим.

Потрібна відкрита (в Інтернеті) публікація цих списків з наступною забороною займати цим людям будь-які державні посади. Але разом з забороною переслідувати їх якимсь іншим, додатковим чином. Це болючий, але необхідний процес – і чим швидше ми його пройдемо, тим краще.

 3.         Заборонити займати посаду народного депутата більш як два терміни; зобов’язати їх здавати тести чи екзамени перед вступом на посаду. В умовах стагнації державної влади, неможливості її оновлення і тоді, коли посада народного депутата сприймається просто як якийсь приз, пропуск-лотерея в інше, більш заможне і щасливе життя, це виглядає єдиним можливим виходом з ситуації.

Здача тестів – після обов’язкового навчання на кількамісячних курсах з чотирьох основних предметів: політології, економіки, юриспруденції та психології управління. Ми не можемо дозволити собі керувати країною людям, що не мають жодного поняття про ці науки.

І навіть якщо ці новообрані претенденти на посаду народного депутата за цей час так нічого й не вивчать і підтасують свої результати – то принаймі хоча б надалі будуть остерігатися виглядати брехунами чи дурнями.

Тим більше, що в умовах обов’язкової середньої освіти в цій вимозі немає нічого, що б суперечило правам громадянина. Право бути обраним при цьому не порушується, а можливість його реалізації настає лише після здачі тестів – скільки б часу це не займало.

 4.     Додатково ще слід створити палату народних представників, наділену контрольними функціями і правом розпуску парламенту, яка б обиралася на термін не більше 2-х років з умовою обов’язкового проживання в регіоні, від якого балотуєшся.

Тут теж варто ввести обмеження терміну обрання (не більш як двічі) та додатково заборонити балотуватися в неї діючим державним чиновникам. Кількість депутатів в іншій палаті після того можна скоротити в рази.

 5.     Провести громадські слухання (публічний суд) над комуністичним режимом – надавши право висловлюватися „за” і „проти” усім політичним партіям та громадським організаціям.

Зробити це треба не для того, щоб когось покарати – а для того, щоб відділити тоталітарну складову комунізму, яка нищила людей, від тієї демократичної (радянської), яка їх захищала.

Можливість отримати житло, доступна освіта і медицина, розвиток науки, підтримка книгодрукування і кіно, профтехосвіта, тощо – все це безумовно повинно бути відновлено і доповнено.

 6.     Розв’язати національне питання – Україна для українців, так як у них немає іншої держави, як вона є у поляків, румун чи росіян. Але – не тільки для українців, права інших національностей при цьому ніяк не повинні порушуватися.

З тим лише винятком, що держава зветься Україною, а тому українська й далі буде єдиною державною. І саме на її розвиток й мають виділятись державні кошти.

Аналогічно слід підтримувати мови й тих народів, які теж не мають іншої батьківщини, крім України – як-от караїмів чи гагаузів. Російську мову й літературу вивчати як іноземну для спілкування за межами України і додатково – в тій частині, що стосується України – Пушкін, Гоголь, тощо.

Таким чином її вивчення в деяких регіонах має стати глибшим, ніж на решті території країни – з тією умовою, що вивчатися буде саме український (харківський, донецький, одеський) варіант російської мови, а не той, який нав’язує нам сусідня держава.

 7.     Поставити на перше місце права людини.  Проте – разом з усвідомленням того, що права одного громадянина не мають ущемляти прав іншого.

Наприклад право на сексуальну орієнтацію сексменшин не повинно ущемляти прав інших громадян на їхню традиційну сексуальну орієнтацію – на те, щоб їхні діти розвивалися в нормальному суспільстві, відгородженому від пропаганди одностатевих відносин.

Крім того, слід розуміти, що права людини не мають суперечити її подальшому розвитку. Тому деякі з них (як-от право на приватну власність) можуть обмежуватися тоді, коли це загрожує її подальшій безпеці, безпеці і правам її дітей, майбутньому держави (наприклад  у разі війни) чи при наданні їй екстреної допомоги.

 8.     Забезпечити право громадян на вільний доступ до інформації. Демократичне управління державою можливе лише тоді, коли народ володіє всією повнотою інформації про стан справ в ній та має доступ до аналізу цієї інформації.

Тому право на публікацію в ЗМІ насамперед надається журналістам та експертам. Для всіх інших свобода слова через це й далі буде дещо обмеженою. Проте право на інформацію має стати доступним  вже для кожного.

Кожен громадянин повинен мати змогу безкоштовно отримати будь-яку довідку в будь-якому органі державної влади – крім тих, що стосуються приватного життя інших громадян чи безпеки усієї держави.

Відмінити практику збирання плати за подібні довідки, відкрити доступ до усіх архівів, архівних судових справ, надати громадянам право самостійно звертатися у Конституційний Суд.

 9.     Ввести залежність зарплати чиновників від стану справ в державі. Можна прив’язати рівень їхньої зарплати до рівня ВВП, його росту чи падіння. Чи ввести систему оцінювання діяльності влади.

Наприклад, щоб виборці на кожних наступних виборах виставляли оцінку політикам попереднього скликання, від якої б залежав розмір їхньої премії чи стягнення.

Або щоб робили це електронним чином, в спеціальних центрах оцінювання. Скажімо раз в рік, десь в адміністраціях впродовж місяця.

10. Змінити спрямованість державної ідеології. Підтримуватись мають не паразитуючі, а активні верстви населення. Для цього слід максимально скоротити усі можливі пільги, крім пільг для неповносправних, інвалідів і дітей, позбавлених батьківської опіки.

Громадяни мають мати змогу заробляти і платити, а не просити і канючити. Крім того, має бути обмежена кількість тих, хто споживає бюджетні фонди країни: міліціонерів, чиновників, 40-ка літніх і, особливо,  високооплачуваних пенсіонерів.

11.  Створити умови для самостійного заробітку для громадян. Повинна бути не просто спрощена процедура реєстрації підприємців, але й дозволені цілі види діяльності, які б взагалі не вимагали реєстрації: вирощування сільгосппродукції (крім великих с/г підприємств), зелений туризм, народні промисли, репетиторство, авторські винагороди, надання дрібних побутових послуг, як-от послуг з догляду за хворими та престарілими, тощо.

Кожен громадянин повинен мати право заробити хоча б мінімум коштів для себе без усіляких додаткових поборів і перепон. Такі види діяльності мають оподатковуватися постфактум, за заявою самого громадянина і тільки в разі отримання ним прибутку.

Щоб додатково стимулювати таке декларування, можна ввести додаткові вигоди від нього – нарахування трудового стажу, можливість сертифікації своєї продукції, можливість отримання дозволу на інші види діяльності після реєстрації підприємницької діяльності.

12.   Енергетична незалежність.  Тут і так, здається, все доволі ясно…

Жодне з цих завдань так і не було виконане за останні 19 років незалежності. І тим більше смішно говорити про них зараз. Але інакше навряд чи вдасться зрозуміти, що розвивається не так і як все мало б бути інакше.

Ігор Лубківський, 

http://www.vox.com.ua/data/publ/2011/02/19/lyutnevi-tezy-zasady-novoi-polityky.html