Сьогодні ходив в ліс (люблю бігати).Сам.Перший раз сам.

До цього бігав з Мухтаром.Покійним Мухтаром.Найкращим Мухтаром.Вірним Мухтаром.

Мухтар прийшов в життя моєї сім"ї минулого вересня.Просто підійшов до нас на городі і пішов з нами додому.В цей самий день помер наш пес-Джек.

Мухтар ніби знав,що нам потрібний інший собака.

Мухтар був надзвичайним псом.Йому було десь 2-3 роки,його розум вражав.Ходив в туалет,не їв без дозволу.

На ланцюгу він ставав сумний і пригнічений,але коли його випускали,він-бігав,радів,дякував нам за свободу.

Через короткий час ми зрозуміли,що його не можна тримати на прив"язі.Тому він завжди був вільний.На людей він не нападав,а просто проводив їх до будинку,або тримав біля хвіртки коли дома нікого не було.

Мухтара знали-всі.Він був дуже дружелюбний.

Я з ним завжди любив гуляти лісом взимку.Він до мене нікого не підпускав.Ні людей,ні собак.

Тільки коли я давав команду:"вільно",мені могли потиснути руку друзі.

Вся вулиця любила його,але........захворів наш найкращий друг.Отравився.Або отравили (взнаю-вб"ю).

Через два дні нестало того,ким захоплювались,з ким грались,кого любили.

Він був з нами один рік.В наших серцях він-НАЗАВЖДИ!!!

Мухтар не помер,він житиме доти,доки житимемо ми-люди,які мали честь знати такого щирого собаку.

Пса,в якому душі більше,ніж в нас-людей.

Що важче,бути хорошим(-шою) чи поганим(-ною)?

Звісно,хорошим!Подумали ви.

А коли ти по житті хороша людина,а треба бути поганим.Ммммм?

Важко.Незвична роль,дивний стан душі.Але ж треба!

З поганою людиною неважко бути поганим,зло завжди породжує зло.Та й вона заслужила.

А от з хорошою людиною бути поганим-боляче.Але  ж так вже склалося.Треба!

От і стаєш нічим не кращим від тих,з ким все життя боровся,намагався виправити,зневажав.

Але ж я-ангел(мабуть Люцифер)!

Пав ангел!Біле потемніло.

Погляд був добрий,а став хитрий.

Це не я!Мене таким зробили!

Ну,звісно знайдеться виправдання підлій поведінці.

P.S. Ангелу пасти легше,ніж злу взлетіти до небес.

Жінка.Зразу з"являються приємні асоціації.Наші предки завжди цінували жінок,були навіть часи коли жінки керували спочатку племенами потім навіть державою.Роль жінки в історії світу і України зокрема важко недооцінити.Так чоловік усьому голова,але ж він такий безсилий перед жінкою.Навіть сам Б.Хмельницький розвернув військо  з Речі Посполитої на схід коли поляки вже були розгромлені і держава їхня майже впала.І не тому розвернув,що боявся нападу з Росії (надто вже хотілось провчити поляків),а тому,що під загрозую була його кохана сучасній Черкащині,мабуть кохання дивна річ-йому 50,їй-18.Історія України змінилась через їхні почуття.

Здавалось би все зрозуміло,але...

Чому відношення до жінки в нашій культурі схоже на суть ринкової економіки?В самому обряді весілля кілька разів зустрічається відверте ставлення до жінки,як до товару.

Наречений ВИКУПОВУЄ(!) наречену.

Наречений купляє весільні каблучки(в деяких регіонах ще й сукню),феменістський рух вважає це "нашийником для собаки"

Сукня нареченої повинна бути білого кольору,що є свідченням "гарантії на товар"

Дивно якось.Ніби ніколи не принижували права жінок у суспільстві,але відношення не таке,як до чоловіків.

Жінки кращі за чоловіків-працьовитіші,відповідальніші,терпеливіші,але....вони лиш жінки.

Я за рівність обох статей,висновки кожен хай робить сам.

Я бачив іншу землю,але я вернувся.Мені не потрібні неонові міста,силіконові дівчата.Я не буду жити там,де вулиці без імен,а люди без "по-батькові".Я залишусь тут.Тут земля ще не остигла від вогню,ще не стерлися на плитах імена героїчних предків.Тут дівчата читають в метро і пишуть вірші на парах з термодинаміки.Тут на грошах поети,а не президенти,тут жартують смішно і усміхаються чесно.Тут кров не червона,а синьо-жовта.
Я люблю вузькі вулиці Львова і Харківські проспекти.Мені рідні безтурботна Одеса,діловий Донецьк,легендарний Київ.Я не вірю патріотам на трибунах,але вірю патріотам в окопах.Я вірю в цю країну:я п"янію від цього повітря-в ньому пахне свободою,я поважаю цю землю вона скроплена кров"ю,я довіряю цим людям-вони тримають слово.
Я обожнюю стукіт каблучків по Хрещатику,скрип снігу в Карпатах,шум моря в Криму.Мені ніколи не забути української колискової і поцілунку кароокої вінничаночки.
А ще мені сниться безмежне синє небо і яскраво-жовте поле пшениці.І мій син народиться тут.Я гордий,бо я-УКРАЇНЕЦЬ.