Авторизация
Меню

Календарь
 Август 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31


Суббота 27 декабря 2014
Сообщение прочтено 100 раз

 Усе нові знахідки давніх документів, де йдеться про Радивилів (Радзивилів, рос. – Радзивилов), проливають нове світло на забуті сторінки історії містечка. Хто б міг подумати, що його проблемами переймався навіть особисто імператор Російської імперії, і не в період після 1795 року, коли велося облаштування кордону і організовувалися нові прикордонні та митні підрозділи, а значно пізніше. В Інтернеті з’явилося оцифроване «Полное собрание законов Российской империи». Так от, у 12 томі є документ під №10780, який стосується Радзивилова 1837 року (будемо використовувати офіційну на той час назву містечка). Унікальний документ!

Виявляється, близькі територіально Радзивилів і Броди, які опинилися в різних імперіях (Росії і Австрії), міждержавний кордон розділив настільки ґрунтовно, що будь-які взаємні візити городян стали неможливими. Мало того, навіть високим австрійським чиновникам, аби тільки із звичайного інтересу на годинку-другу з місця служби в Бродах потрапити у закордонний Радзивилів, довелося стукатися у настільки високі інстанції, що справа дійшла до самого царя Миколи ІІ. У зверненнях містилося клопотання всього лиш про австрійських високопосадовців і знатних мандрівників. Для вирішення проблеми потрібен був дозвіл приїздити з Бродів у Радзивилів і того ж дня повертатися назад, використовуючи тимчасовий документ – паспорт, виданий російським консулом у Бродах.

До обговорення ситуації підключилися Міністерство закордонних справ і Міністерство внутрішніх справ, Волинський цивільний губернатор, чиновництво високого класу.

Докладніше - на сайті Радивилів.infoVery Happy


Комментарии (2)  
Вторник 2 февраля 2010
Сообщение прочтено 404 раз

 

Виявлено рідкісні фото

 

Листівка з видом пожеженого депо в Радзивилові, виявлена мною на одному «нерозкрученому» сайті, стала справжнім відкриттям: ніколи раніше цієї картинки ніде не бачив. Спроба увійти на той же сайт удруге, трохи згодом, не увінчалася успіхом – він наче розчинився у світовій інформаційній мережі. Добре, що відразу здогадався записати картинку на свій комп’ютер.

Листівка випущена 1915 року, видавництво агентства Суворіна, напис «догори ногами» порівняно з картинкою на звороті (цитуємо дослівно, зі збереженням особливостей написання слів): «Здраствуй дорогая мама и сестрица Шура. Шлю привет и крепко целую». Далі напис іншим почерком: «Я пока служу. Слава Богу все благополучно отъ васъ деньги 10 руб. я получилъ за что сердечно благодарю. Карточки свои я послалъ вамъ съ товарищемъ онъ поедетъ в Петроградъ и за едетъ къ вамъ я далъ ему карточки затем досвидания. Миша». Ім’я дописано тим же почерком, яким починали писати лист.

Отже, це був лист неписьменного солдата, який у листуванні мусив звертатися за допомогою до товаришів, можливо офіцерів. У Радивилів він потрапив звідкись іздалеку, з-під тодішньої столиці Росії. Незважаючи на умови війни (тривала Перша світова), за сотні кілометрів можна було надіслати або передати гроші солдатові. Чи багато це – 10 руб.? Мабуть, досить багато, адже ціна поштової листівки вказана: «Ц. 5 к.».

Ще важлива інформація. На листівці при  назві «Радзивиловъ. Пожарное депо» стоїть №11. Значить, таких листівок з різними видами було більше десятка. На листівці з видом вулиці Липової (це фото не раз публікувалося в районній газеті) стоїть №6. Є ще одна, але неякісна картинка: на ній аптека в Радзивилові. І номер листівки – 8. А що ж було на інших?

Виявив ще одне фото: на ньому будинок офіцерських зборів у Радзивилові – з високими вхідними дверима і вікнами, з металевою загорожею при фасаді (ця листівка теж десь збереглася в колекціонерів)… На жаль, маємо уявлення не про всі відтиражовані сто літ тому види містечка.

Як видно із процитованого запису солдата, він зміг у Радивилові сфотографуватися, тому й передає свої знімки рідним. Отже, було фотоательє. Утім, з архівних записів знаємо, що в той час у Радивилові демонстрували навіть кіно –тоді ще німе, яке необхідно було супроводжувати грою музиканта-піаніста.

Нарешті, спробуймо відповісти на запитання: а де стояли зображені на знімках пожежне депо, будинок офіцерських зборів, аптека?
Читать


Воскресенье 17 января 2010
Сообщение прочтено 3123 раз

Вулиця Івана Франка. Нині найбільше відома тим, що саме за цією адресою розташоване адміністративне приміщення, в якому працюють районна рада і районна державна адміністрація, а також деякі управління та відділи адміністрації.

Вулиця належить до найбільш давніх у місті, очевидно, в ХYІ – ХYІІ століттях прилягала як дорога до оборонного земляного валу городища. У занедбаному вигляді цей вал ще існував у 1672 році, про що записав у своєму щоденнику французький дипломат Вердум. Він же зазначив, що тоді містечко налічувало всього 50 чи 60 будинків. Але щоденно, за його словами, «тут будуються за встановленою слободою, або колом вільності, на десять років». Слобода служилих людей, ремісників, які звільнялися від феодальних повинностей і податків строком на 10 років, якраз і починалася прямо за валом, в тому числі там, де тепер розташована вулиця І.Франка при виході до майдану Незалежності. А звільнення від податків було введене для того, щоб зацікавити людей, у тому числі скитальців, переходити на осілий спосіб життя. Поселенці, з огляду на необхідність боронится від набігів кримських татар, збільшували охоронне значення краю для всієї Речі Посполитої. У 1577 році містечко було звільнене від податків, бо було спустошене татарами.

Отже, вулиця за валом формувалася як вулиця ремісників, землеробів, воїнів, з ХYІІ століття тут починають обживатися схильні до крамарства єврейські родини, змушені виїздити з велких міст, де їм забороняли проживання. Вулиця, як і все містечко, зазнала великого руйнування внаслідок татарського набігу 1676 року, завдавали шкоди й часті пожежі, адже будівлі були майже виключно з дерева.

Упродовж кількох століть обличчя вулиці мінялося мало. Її пожвавлювали ярмаркові дні – у 1783 році польський король надав радивилівським міщанам привілей на організацію ярмарків. А отже, й жителі вулиці Валової могли підзаробити на пекарстві, ремісництві, гуральництві (виробництві горілки), просольництві (оптовому скупі худоби), коморництві (здачі в найм житла і приміщень для зберігання товарів). Відомо, що податок на ці види діяльності з містечка Радивилова у 1589 році склав 14 флоринів і 22 гроші, і це без урахування чопового (податку з продажу спиртного – він склав 27 флоринів і 8 грошей). Крамниці, корчми працювали й на тій частині вулиці, де тепер газони майдану Незалежності, та на прилеглих провулках. Веселі компанії могли пройти вулицею прямо до річки Слонівки і її мальовничої заплави (сьогодні прямої дороги нема, є прохід задвірками біля хлівів і куп сміття).

Нової уваги вулиця заслужила в ХІХ столітті, коли на ній (мабуть, на місці старого млина) єврейська родина спорудила довоповерхове приміщення для розмелювання зерна. У другій половині ХХ століття тут діяли (в різні періоди) готель, міська пральня,  хімчистка, бар.

До речі, після війни вулиця отримала нинішню назву – на честь видатного українського письменника, який проїздом зі Львова на Київ і на Волинь (куди їздив у гості до Лесі Українки в село Колодяжне) бував у Радивилові, а ще – підтримував приятельські стосунки з радивилівським літератором Модестом Левицьким.
Читать


Комментарии (3)  
Пятница 1 января 2010
Сообщение прочтено 1873 раз

Комментарии (1)  
Пятница 25 декабря 2009
Сообщение прочтено 448 раз

Радивилів - пам'яті тих, хто були до нас і з нами

Традиційна Провідна неділя, коли ми вшановуємо пам'ять наших рідних і знайомих, усіх, кого вже немає на цій землі і хто достойний нашого вшанування, - це нагода осмислити вічні істини: про смисл життя, про наш слід на землі. У цьому списку - прізвища людей, які поховані в місті Радивилів на Рівненщині. Укладач (
В.Ящук) заздалегідь просить вибачення за певну умовність їх підбору. Можливо, ця інформація допоможе комусь віднайти корені родоводу, довідатися про далеких родичів. (Без окремих приміток подаються прізвища людей, які поховані на міському кладовищі).

 

АЛЕКСАНДРОВИЧ Йосип Іванович (? - помер 31 липня 1838), титулярний радник (цивільний чин 9 класу), митний працівник, керівник Керченської портової митної ради.

АНДРІЙЧУК Денис Йосипович (1913 – 1993), господарський працівник, учасник революційного руху.

АНДРІЮК Федір Ксенофонтович (3 липня 1933 - 1 грудня 2008), господарський працівник.

АНТИПОВ Федір Микитович (18 лютого 1824 - 9 квітня 1884).

АРЛАМОВСЬКА Катерина Миколаївна (14 травня 1938 - 16 жовтня 2011), педагог.

БАКЛАНОВСЬКИЙ Микола Васильович (20 грудня 1835 - 9 березня 1908), керуючий Радивилівською митницею. Похований при церкві святого Олександра Невського.

БЕЗПЕЧНА Віра Павлівна (2 квітня 1940 - 5 березня 2010), провізор аптеки.

БЕЛЬМАС Анатолій Григорович (28 серпня 1952 - 13 серпня 2010), громадський діяч, заступник голови Радивилівської районної державної адміністрації.

БЛАГОЙ Володимир Іванович (6 жовтня 1839 - 26 лютого 1895), начальник Радивилівського митного округу, дійсний статський радник (цивільний чин 4 класу, давав потомствене дворянство). Похований при церкві св. О. Невського.

БЛАЖІЄВСЬКИЙ Олексій Гаврилович (1778 - 24 липня 1911), господарський працівник.

БОРОВИЙ Євген Максимович (19 квітня 1925 - 16 вересня 2004), доктор медичних наук, видатний хірург. Перепохований з Радивилова на Личаківський цвинтар у Львові.

БОРТНИК Федір Каленикович (10 квітня 1911 – 11 серпня 2002), краєзнавець, політв’язень польського і радянського режимів.

БОРТНИК Яків Калинович (3 жовтня 1895 - 18 червня 1983), активний учасник боротьби за утвердження УНР.

БРАТАЩУК Федір Іванович (1 жовтня 1927 - 11 грудня 1996), начальник залізничної станції.

БУЗОВСЬКИЙ Каранат Федорович (10 серпня 1785 - 20 березня 1838), командир Волинської прикордонної варти, полковник і кавалер.

ВАДБОЛЬСЬКИЙ Петро Олексійович (24 травня 1831 - 12 жовтня 1885), князь. Похований на кладовищі при церкві св. Павла Фівейського (на початку 2000-х років реставрована під каплицю). Надгробок московської фірми А. М. Кабанова.

ВАРФАЛЮК
Читать