Колись, пам"ятаю, захворіла, і мама придбала мені диво таблетки. Чому диво? Бо після прочитання показань до застосування, в пам"яті спливає єдина думка: "І хто казав, що ліків від усього не буває?"

Як доказ,  власне їх і наводжу, бо повірите ви мені лише після вчитування у цей неймовірний перелік:

P.S.: Насправді ж вони такі гидкі, що я ледь справилась із одною. Іншою катувала маму, яка змусила мене досмоктати першу до кінця! (:

Не хворійте! 

... зненацька накотилось натхнення.

***

Гомін дітей, шепіт людей
            розмови по телефону...
І голос у думці лунає твій,
            такий до болю знайомий.

Навкруг метушня, і краплі,
             мов змії срібні,
Збігають по склу, зникають навік,
             мов жити вони не гідні.

У день дощовий під небом свинцевим
              в металі, у звірі залізнім
Я вірші пишу, я тиші прошу,
              в тьмяному купаюсь світлі.

А думка одна, мов нитка міцна,
              з неволі мене не пускає.
Де ти і як ти? Що робиш тепер?
              Чом поряд тебе немає?

У дощ я піду, забуду усе,
               все в вирі життя потоне.
Ніколи я лиш не забуду тебе
               й твій голос до болю знайомий.

Кого цікавить святкування Дня Незалежності у Вінниці, можете переглянути мій альбом. Фото з Djuice Music Drive 2009 та Параду наречених. Обидві події надзвичайно сподобались! ТНМК запалювали та заряджали неймовірною енергією, не відставали від них і початківці. На Параді.. довелось трошки побігати, але всі наречені були неперевершено красиві, а кілька особливо оригінальних.

Пряме посилання на альбом http://media.meta.ua/profile.php?id=1191401&sid=418344. Приємного перегляду! 

 Не знаю, чи всі зрозуміють, але, о Боже, яка пісня!

13 Horses

(Alexander Rybak )

13 horses swimming in a sea
Waiting for someone to find them
Their ship is gone
And now they are alone
With water everywhere around them
The men were saved from the sinking ship
Right before it started to burn
And while they safe,
Their loyal friends need help,
Patiently waiting for their turn

13 horses swimming in a sea
They don't even know it's pointless
The pride remains
But this time it won't help
They used to be so tall and suddenly they're small
There's a couple waiting for behind
Soon they'll be out of sight
But then who cares, they're dying anyway
All of them are doomed this night

11 horses swimming in a sea
The sea they thought was just a river
They're used to this, it's probably just a race
That helps to ease their minds
But where's the finish line?
The night grows dark
The body wants to rest
It hurts to breathe
And still they do their best
They want to live no matter for how long
Their thoughts had disappeared
Cause now they're pretty scared

7 horses struggling in a sea
Waiting for someone to find them
They don't look back
Cause what's the point of that
There is only death behind them
They cry for help
But help will never come
They don't know where to swim
Or what they swimming from
They try to swim some more
When panic starts to spread
They're swimming to a shore
But only in their heads

The 3 last horses dying in a sea
Shouting out their cries for no one
They born to win
They're screaming in their hurts
The strength of 100 men
They're fighting until the end

The sun is up
Birds are everywhere
They're flying high, surfing in the air
It's nice to live when life is such a blast
One horse still swims, it seems to be the last
The 13th horse has always been the best
His owner will be proud, but now he wants to rest
His longing for his home, the girl will give him food
"Good boy" she'll say, together they will play.

13 horses swimming in a sea
Soon they will be gone forever
And while they swim, one thing still remains
And that's the hope that never dies.
It never dies.
It never dies.

Найперша така пісенька у виконанні Діми Корса весь час крутиться у мене в думках. Точніше, навіть не вся пісня, а її приспів:

"...А я чекатиму стільки, скільки треба.
Я чекатиму лише на тебе.
Я чекатиму, буду тримати небо.
Небо триматиму лише для тебе
Я..."

Адже чекання - головний атрибут розлуки. І тут паралельно згадуються стрічки з пісні, яку неперевершено співає Пугачова - "Не отрекаются любя":

"...Не отрекаются, любя.
...
Читать

Скільки масок у тебе? Скільки масок у мене?
Де є справжнє єство, а де ні?
Може, дійсно усе, що навкруг, безіменне,
Справжню ж душу людську не побачимо ми?

Хтось щоранку у шкуру вбирається троля.
Хтось у шати багаті й смішні короля.
Хтось іще не обрав собі певної ролі
Й тому маски міняє свої він щодня.

Показати хтось хоче, що розум він має,
Так він дурість бажає сховати свою.
Ну, а інший свою геніальність ховає,
Бо вважає, що людям його не збагнуть.

Одягає хтось маску, бо хоче так справді,
Хтось, бо роблять усі так навкруг.
Хто ж без маски, хоч вільно себе почуває,
Але мусить чекати, що його засміють....

Сорі, що російською, щомусь так захотілось (=

Я написать должна, наверно, гимн Убунте,

Но выйдет что из этого, не знаю.

Я всё-таки усердствовать не буду,

И Виндовс проклинать не собираюсь.

Вообще-то, для меня все перемены

На грани кризиса проходят, так бывает,

Особенно, когда проводят в том замену,

В чем ничего почти не понимаю.

Так вот, случился шок очередной:

Взломали мне аккаунт, и нет исчез в секунду,

Мне Макс, конечно же, советов надавал,

И среди них, установить Убунту.

Мне было страшно, интересно, непонятно,

Но Макс мне всё по полкам разложил:

"Так будет безопасней, - объяснил.-

С ней и работать более приятно".

Промучался четыре он часа,

За Виндовс комп боролся мой упорно,

Но Макс не тот, кто сдастся просто так,

Компьютер был сражен и заработала Убунту беззаботно.

Макс был герой, я рада, классно всё,

Но он уехал, я с компьютером осталась...

И первый шок - я не услышала "о-о",

Я пропустила месыдж, растерялась.

Но Макс, на то он, видно, и герой,

На расстояньи даже все исправит,

Я снова счастлива, и как желе окно,

"О-о" звучит, и музыка играет.

Ну вот, я рада и собой горжусь,

Диск Д сама нашла в запутанной системе,

И верю, к Виндовсу я больше не вернусь!...

Но тут возникли новые проблемы...

И в первый день я Макса задолбала,

Не знаю, как он вытерпел меня,

Блин, сколько я вопросов задавала,

Я бы сама убила бы себя!

Но в новом главное сначала разобраться,

И надо позитив искать во всём,

Ещё, мне просто некуда деваться,

Ведь интереснее работать с каждым днём.

Прикольный ФайрФокс, хоть иногда зануда,

Пиджин мне нравится - не надо окон 100,

А в ОпенОфисе работать просто круто,

И виртуальные столы рабочие зачёт.

Мне оболочка нравится - весёлая такая,

Всё действенно, во всём одни плюсы!

И пусть, я многого ещё не знаю,

Но разберусь до окончания весны.

Ну вот, так и живу теперь с Убунтой,

Система классная - Макс правду говорил,

Я познакомлюсь с каждой новой штукой,

Надеюсь, мне на это хватит сил!

Вийшло трошки довше, ніж намічалось, і не зовсім про Убунту, але, як уже є. Як то кажуть, "не судите строго"...

Я не вмію писати коротких листів,

Я не вмію писати красиво,

І не вмію своїх пам'ятати я снів,

Але вмію я вірити в диво.

Я живу поїздами... чи мною вони?

Я живу у постійній пустій метушні.

Я живу і сміюсь, але плачу частіше.

І живу лиш тоді, коли він мені пише.

Я співаю пісень, коли пусто навкруг.

Я не певна, хто ворог мені, а хто друг.

Мене зради навчили любити фальшиво.

І чому це я досі ще вірю у диво?!

Я прощати умію, та не зло забувати.

Ще не вмію людськими я долями грати.

Я працюю натхненно тоді, коли тиша.

І чекаю, що він все ж хоч слово напише...

Як на мене, то забагато "я"... (=

Друзі бувають навіть серед представників різних біологічних класів (:

Колись дуже давно дивилась серіал "Людина неведимка". Класний серіал, між іншим. Так от, його головний герой Деріан Фокс часто повторював фразу "Добро никогда не остается безнаказанным." Я запам"ятала її на все життя, бо вже сотні разів переконалась, що це чиста правда, це беззаперечний факт.

Єдине, що мене досі цікавить - чому це так? Невже так важко відповідати добром на добро, пам"ятати про гарні речі, які інші робили і роблять для тебе?