Авторизация
Меню
Календарь
 Май 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31


Одного осіннього дощового дня в автобусі...
kauz | 2009-10-11 20:04:30
Сообщение прочтено 468 раз

... зненацька накотилось натхнення.

***

Гомін дітей, шепіт людей
            розмови по телефону...
І голос у думці лунає твій,
            такий до болю знайомий.

Навкруг метушня, і краплі,
             мов змії срібні,
Збігають по склу, зникають навік,
             мов жити вони не гідні.

У день дощовий під небом свинцевим
              в металі, у звірі залізнім
Я вірші пишу, я тиші прошу,
              в тьмяному купаюсь світлі.

А думка одна, мов нитка міцна,
              з неволі мене не пускає.
Де ти і як ти? Що робиш тепер?
              Чом поряд тебе немає?

У дощ я піду, забуду усе,
               все в вирі життя потоне.
Ніколи я лиш не забуду тебе
               й твій голос до болю знайомий.

 


 Добавить комментарий
Комментарии RSS :

Belka | 11.10.2009 20:39 | [Ссылка]

Как я завидую тем, кто может вот так излагать свои мысли

Красиво!

а я сегодня ехала в автубусе по мосту, внизу по дороге - сплошной поток машин, освещают фарами дорогу. Сверху все это напоминает нитку с яркими янтарными бусинами, потом поток поредел и кажется, что нитка порвалась и бусины покатились на дорожку... а вот срифмовать все это не умею....

 Прокомментировать Belka

kauz | 11.10.2009 21:40 | [Ссылка]

Дякую! (:

А не обов'язково рифмувати. У Вас і прозою чудово виходить. Головне - не рима, а суть, образність, неординарне бачення. Із цим у Вас все прекрасно! Тому нема, чого сумувати. (:

 Прокомментировать kauz