Авторизация
Меню
Категории

Календарь
 Апрель 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30


Среда 13 октября 2010
Lalinka | 2010-10-13 18:35:15 Яросlove Story
Сообщение прочтено 773 раз

                                                                                                                                                      Сонцепоклоннику присвячую

                                                                                     І

Прокинувся, відчувши тепло ніжної руки, що торкалась мого лоба. Страшенна втома розливалась моїм тілом, сил не було відкрити очі. Голова боліла страшенно. Здавалось, що все йде обертом. Слабкість.

- Температура спала,- почув я приємний, сповнений тепла жіночий голос.

- Це добре, - поруч пролунав стомлений чоловічий, - жити буде. Ти будеш тут?

-Так, лікарю, якщо можна.

- Чекатимеш, поки прокинешся? - пролунало риторично. Поклич мене, раптом прокинеться сьогодні, добре?

- Покличу, лікарю. Обов"язково покличу. Не хвилюйтеся.

У неї ніжний голос. Я б порівняв його з весняною веселкою, що переливається відтінками барв, грає. Жити варто, щоб чути цей голос. Де я? Що зі мною?

Сон. Знову глибокий непробудний сон.

- Не прокидався, - сумною ноткою зазвучав голос, вартий життя. Але прокинеться. Скоро. Я вірю. Я хочу. Знаю.

- Прокинеться голубчик. Закінчується моя зміна. Скоро прийде Ольга. Ітимеш до себе?

- Я не піду. Буду з ним.

- Не підеш?

- Хочу дочекатись, поки прокинеться.

- Ну дивись. Як знаєш...

- Знаю. Знаю, що...

Не маю сил дослухати. Дівчинко, янголе мій, тільки вір у мене. Я не зраджу твоєї довіри. Гарантую.

 

                                                                                         ІІ

- .....А Лисичка забігла у хатку і дражнить Вовка: "Битий небиту привіз. Битий небиту привіз". Хотів Вовчик у хатку заскочити та де там: "От капосна Лисиця", - промовив у розпачі і пошкандибав до своєї оселі. От і казочці кінець, а хто слухав молодець.

Я розплющив очі. Переді мною сиділа русява дівчинка із зеленими очима. Її миле личико було вкрите симпатичними веснянками. Довге волосся, заплетене колоском, прикрашав ряд різнокольорових резинок. Коротенька зелена сукенка з вишитими на кишені вишеньками підкреслювала колір її очей. Гарні очі. Десь бачив вже такі.

Помітивши, що я прокинувся, дівчинка заплескала в долоні:

- Прокинувся! Прокинувся!- раділа вона. - Я ж казала мамі, що казочка неодмінно допоможе, а вона не вірила. Дорослі часто не вірять в чудеса. А ти віриш?- дівчинка стала поряд мого ліжка, діловито підперши бочки кулачками і допитливо окинула мене поглядом.

- Я вірю, - зібравши сили, прошепотів їй у відповідь. А ти хто така?

- Я, Арінка, - промовило зеленооке дівча, - твій лікар.

- Але ж ти така маленька?

- То нічого. Я лікую краще, ніж ці нудні дорослі. Завжди казала і буду казати: казочка краще будь-яких уколів. До речі, з тебе морозиво, пацієнте.

- Добре, - посміхнувся я, - кілограм.

- Білий пломбір із згущеним молоком?

- Яке забажаєш, маленька!

- Обіцяєш?

- Гарантую.

- Хі, "гарантую". Так завжди каже мій татко, - посміхнулась моя маленька зеленоока лікарка. - Ти - хороший.

Вона сіла поруч мене і почала ніжно гладити мою руку. Я милувався нею. Така
Читать


Комментарии (4)  
Lalinka | 2010-10-13 17:26:10 Навіяне осінню
Сообщение прочтено 434 раз

Осінній вечір. Холодно. Так хочеться тепла.

Обіймів, що як полум"я, на берегаг Дніпра,

Торкнутись вуст солодких. Забутися на мить.

Зустрітись з твоїм поглядом. Годинник зупинить.

 

І знову безтурботно проводить разом миті,

Обіймами й цілунками ще раз тебе укрити,

Радіти твоїй усмішці. І дотикам. Чимдуж.

І бути знов собою, без маскараду душ.

 

І хотеться не марити, а жити в світі мрій.

А тут і нова осінь. І важко буть одній.

І дотиком метелика торкаюсь сірих букв,

Бо хочеться, щоб знову нам добре було вдвох.


Настроение у меня: грустное   
Комментарии (2)  
Четверг 23 сентября 2010
Lalinka | 2010-09-23 20:41:04 Не вбивай
Сообщение прочтено 1110 раз

 Ця зима була дійсно особливою. Не пригадую такої у своєму житті...Сніжна і холодна...Романтична, замріяна, чуттєва...з запахом ялинкової хвої і твоїх парфумів. Ти гарно пахнеш...Я пам"ятаю твій запах зі сну..
Ніщо не зігріває краще тепла коханої людини у холодний зимовий вечір. Пальчики рук замерзають...вибиваючи по клавіатурі рядок за рядком...слова тобі...Я уявляю, як ти зігріваєш мої ручки у своїх долонях... Стає тепліше.
Ніщо не гладить так ніжно, як твій голос, що жаліє мене хвору і говорить, що любить. Любить! Саме мене, твою дівчинку!Заспокоюєш...Лікуєш...І я засинаю, тримаючи у руці мобільний.
Так добре бути з тобою. Засинати. Прокидатись. Вчитись. Готувати вечерю. Добре.... Добре, як ні з ким і ніколи.
Ось воно справжнє. Кохання. Коли розумієш, що для щастя тобі потрібно, щоб він єдиний просто був поруч.
Боляче тільки, що усвідомлюєш це, коли втрачаєш.Назавжди...Зустрічаєш нових людей і продовжуєш засинати з думкою про нього одного...Боляче...
Любов - дивна штука. Вона здатна прощати помилки, бо вони йдуть від незнання. Вона може простити зраду, бо вона через сумнів. Зрадивши і повернувшись, людина одержує можливість порівняти і вибрати краще.Прощає неправду, бо та буває через безвихідність...усвідомлення власної провини. І навіть злість, бо злість короткочасна. Та не прощає байдужості, бо та вбиває почуття...вбиває людину, яка любить.
Я люблю тебе. Дійсно люблю. Не вбивай.


Комментарии (8)  
Сообщение прочтено 3116 раз

 Знаю, як буде. От знаю і все. Знаю і знов роблю те, від чого мені буде боляче. Думаєш мені це подобається? Ні!!! Тоді навіщо? Може, думаю, що цього разу болітиме менше... не так сильно...Звикну! Забуду... Але ні! Відкриваю твою сторінку. Так само стискається сердечко. Так само стримую в горлі крик. Не дозволяю собі пустити з очей воду.

А, може, просто хочу, от ще раз побути з тобою. Відчути тебе. Знати, чим ти живеш. Знати, що все в тебе добре.

Дурниця це: дружити, коли любиш. Коли любиш і знаєш, що він кохає іншу і сумує його душа за Нею.

Уявляти, що ви б могли бути разом. І як добре вам було б. Ти б змогла наповнити його очі блиском щастя. І народила б йому близнят.

Я кохаю тебе. Ти не знаєш. Не знаєш, як сумно  мені засинати без тебе. Як сумно готувати вечерю на одну персону. Як сумно бачити тебе в онлайні і знати, що зараз ти пишеш Їй. Бачити, як напис "онлайн" поряд з її фото зникає і говорити собі: "Лягай спати. Вже не напише". І чекати поки згасне твоє "онлайн". Цілувати перед сном монітор з твоїм фото. У тебе гарна посмішка. Лягати в холодне ліжко. І довго-довго не спати. Мріяти. Плакати. Саме вночі. Ніхто не знає про твій біль. І подушка стає найкращою подругою.

Ти в онлайні. Питаєш, як справи? Та чудово: ти написав. Хай з ввічливості. Хай, бо не маєш зараз з ким поспілкуватись. Але ж написав! Чим займаюсь! Та....кохаю тебе, тобто  працюю над конспектом леції. Смішиш мене, розважаєш. Пишу, що люблю тебе. "І я тебе люблю...як друга", - відповідаєш ти. "І я тебе, як друга, звісно", - відповідаю.

Поспішаєш кудись. Прощаєшся. Бажаю тобі хорошого вечора. І знову до пізньої ночі любуюсь твоїм "онлайн".

 


Комментарии (27)  
Среда 22 сентября 2010
Сообщение прочтено 759 раз

Набирати? Не набирати? Набирати? Не набирати? Вісім нуль дев"яносто п"ять двісті сорок три надцять...   ...сят один...

Подзвонити? Не подзвонити? І що він про мене подумає? Але ж краще жалкувати про зроблене, так? Вісім нуль дев"яносто п"ять двісті сорок три надцять...   ...сят один...

А може, він зараз зайнятий? Буду заважати...Негарне складенься про мене враження... Ще й голос в мене сьогодні, наче не мій, хриплий чи що? Але якщо він чекає мого дзвінка? А я от не дзвоню...І в нього поганий настрій...Через мене! Вісім нуль дев"яносто п"ять двісті сорок три надцять...   ...сят один...

Але ж вже пізно! Може, спить вже. Мене б хтось розбудив дзвінком! Все-таки краще подзвонити іншим разом! Але якщо він лежить і думає про мене перед сном? Не може заснути...Вісім нуль дев"яносто п"ять двісті сорок три надцять...   ...сят один...Ну...! ну...! Ой...набралось... Це не я! Воно якось саме!!! Скинути? Негарно, подумає граюсь, економлю. Аййй! Кхи,кхи (прочищаю горло). Що йому сказати? Вляпалась! І здався він мені! І ще цей телефон. Ррррррр!

- Ваш абонент знаходиться поза зоною досяжності, спробуйте зателефонувати пізніше, або залиште ... Ту-ту-ту"

Хух! Пронесло! Тепер можна й спатки!Добраніч, ведмедику!

Жжжжжжжж....Жжжжж...I Know that the spades are there swords of a soldier...

- Алло?

- Привіт, сонечко! Я не пізно?

 

 

P.S. Номер телефону вигаданий.


Настроение у меня: веселое    Слушаю музыку: Холодне Сонце Чи без тебе є рай?
Комментарии (6)  
Сообщение прочтено 833 раз

П"ятниця. Софієвська траса (Київ - Черкаси). Маршрутки зі столиці їдуть переповнені...А так треба в Черкаси. Напівсонна тягну праву руку, щоб зупинити якусь. Марно. Втомилась...

Знову білий мерседес "Київ - Черкаси". Тягну руку. Ну нарешті! Є Бог на світі. Зупиняється. Ще й двері водій відчиняє. Дивно...Галантний якийсь водій трапився...Заходжу. Сергій???!!!Протягую 100 грн (без решти не маю).

- 200 з тебе, - каже, посміхаючись. Впізнав!!!

- А чому моє місце зайняте? - жартую.

- Ти ж не подзвонила,- посміхається.

Їдемо. Чекаю, що зупиниться біля "Провінції" попити кави. Згадую, як їхала з ним вперше. Одна на всю маршрутку. Познайомились. Розговорились. Сміялися всю дорогу.Пили каву в "Провінції".Зупиняється:

- Зупинка 5 хвилин.

Чекаю, поки вийдуть пасажири. Виходжу сама. Обіймає. Посміхається:

- Сто років не бачились! А наче вчора! Красуня! Заміж не вийшла? А я тебе відразу впізнав, здалеку!Давно стоїш? Чому не дзвониш?

- Номер змінила. Твій залишився збережений на старій сімці.

Замовляє найдорожчу каву:

- А я пам"ятаю кожну дрібничку з нашої останньої поїздочки, Пасажирко з Софієвки! Всю дорогу вгадував твоє ім"я. Може скажеш?

- Не скажу, - посміхаюсь.- А о котрій сьогодні їдеш на Київ?

- О п"ятій. З Ільїна. Поїдеш зі мною?

- Я раніше зі своїми справами впораюсь. Десь о першій планую назад.

Пасажири вмощуються на свої місця.

- Не їдь без мене, - говорить. Ти де сіла в маршрутці?

- Посередині, біля чоловіка в червоній сорочці. Там було вільне місце.

- Треба їхати. Робота...Сідаю в маршрутку.

Їдемо.Переглядаємось у дзеркало, що біля лобового скла. Обмінюємося усмішками всю дорогу.От і Черкаси. Скоро моя зупинка. Дістаю записник. Пишу записку.

Під"їжджаємо до Драмтеатру. Встаю. Готуюсь виходити. Зупиняється на перехресті:

- Довго я чекатиму ще, Пасажирко?

Дарую йому посмішку. І непомітно кладу згорнену записку:

- Можна, я тут вийду, поки червоне?

- Тобі можна набагато більше, ніж іншим жінкам, - окидає мене поглядом з голови до ніг. - Не їдь до 5, - шепоче мені.

- Дякую. До побачення.

Виходжу і спиною відчуваю, як він проводить мене очима. Приємно...

 

"Мій новий номер 09*1**88**. Пасажирка із Софієвки".

 

Цікаво, подзвонить?


Настроение у меня: веселое    Слушаю музыку: Злата Огневич
Комментарии (7)  
Суббота 4 сентября 2010
Сообщение прочтено 517 раз

У житті кожної людини настає час, коли вона не може без любові і шукає її. І часто виходить так, що перший-ліпший об"єкт, який потрапив у поле зору, купається в зливі наших почуттів. Причина нашого несподіваного вивищення в наших очах - стан нашої душі, що втомилась від нерозтраченого почуття і повинна віддати його комусь, як віддає бджола мед. А потім усе те минає, мов сон, знову повертається тверезіший погляд на речі, безслідно щезає екзальтація і охолола душа диктує безболісний розрив...

Хочеться любити...Любити по-справжньому...Купати і купатися в почуттях... Бути світом для нього одного...


Комментарии (3)  
Сообщение прочтено 901 раз

Сьогодні бродила полем. Пшеничні колоски. Маки. Волошки. Вони нагадують мені тебе. Золото колосків схоже на твоє волосся. Їх гойдає вітер - твій шепіт. Насолоджуватись. Синявою волошок - твої очей. Синявою неба. Любуватись. Красою маків. Твоїх вуст. Солодких. Посмішкою.

Літній дощ. Теплий. Обійми. Запах в повітрі. Легкістю. Так пахне тепер життя. Без тебе. Свіжістю. Нових думок. Нових поглядів. Нових людей.

Змочена стежка. Сльозами? - Дощем! Знайома, як минуле. Прямуватиму додому. Сама. Нова. Знайомою стежкою. Дім...там завжди добре. Звідти і туди всі стежки. Шукатиму свою. Без тебе. Добре...


Настроение у меня: творческое   
Комментарии (6)  
Сообщение прочтено 497 раз

Забути, як ти вдихаєш аромат мого волосся...як мружиш очі, коли я пускаю на твої повіки сонячних зайчиків...Коли я вже подорослішаю? Та доросла я, доросла. Поцілуй мене.

Забути твій шепіт і тембр твого голосу...такого хриплуватого спросоння. Скажи, що любиш...Ну скажи...Люб-лю! Чудо ти!

Забути колір очей. Вони безмежні. Втопитися ххотілося в їх глибині. Ти ж знаєш... Я не вмію плавати. Напитися хотілося...Такі холодні. Знов застуджу горло...Забутися в них... Не судилось.

Забути тепло обіймів. Немов сидиш біля вогнища, загорнута в ковдру, і п"єш гарячий шоколад. Холодно...

Забути стукіт серця. Стук-стук, стук-стук, стук-стук...А чи стукатиме тоді моє? - Стукатиме!

Забути смак поцілунку. П"янкий? Ніжний? Не пам"ятаю. 

Стати сильнішою себе.

Стану.


Настроение у меня: творческое   
Комментарии (3)  
Вторник 3 августа 2010
Lalinka | 2010-08-03 20:20:00 Несказане...
Сообщение прочтено 2024 раз

 

Колись на безіменному пальці правої руки ти носив срібну каблучку з великим чорним каменем, обрамленим дрібним цирконієм. Я подарувала. Тепер твою руку прикрашає блиск золотої обручки (цікаво: вона просто золота, різьблена  чи з камінчиками? Просто цікаво. Я б собі хотіла з камінчиками).

          Багато змінилось за цей час. Ти одруживсь, наприклад. Цікаво, чи любиш її, як мене колись? Але її дитину ти точно любитимеш, вашу дитину, хай незаплановану. У вас буде хлопчик чи дівчинка? Просто цікаво! Колись я мріяла, що у нас буде дівчинка…Навіть імя придумала. Воно гарно співзвучить з твоїм – ВВ.

          Тепер у мене нова сусідка. Твоя дружина. Законна. Дивна ви пара. Буває спостерігаю, аналізую, порівнюю. Негарно? Хай. Ти теж зробив багато того, що можна позначити ярликом «негарно». Так от. Якісь нерідні ви. Різні. Можливо, мало часу ще разом. Ну звісно мало! Менше року, мабуть.  Ми то 4 роки прожили, присвячуючи дні одне одному…більшість днів. Обіймались постійно, коли були поруч. А тепер…. Проходжу повз…ти сидиш на лаві… не сам…між вами відстань…немов для третього… Невже тренуєтесь, уявляючи,  що скоро між вами сидітиме малюк?

          Хотіла б побачити весільні фотки. Не наважилась піти на реєстрацію вашого шлюбу. Мабуть, правильно. Негарно було б, коли  дивлячись на мене, ту, що сидить десь в останніх рядах святкової зали, ти обіцяв би іншій бути поруч в радості і горі. Хоча… Хіба гарно було мені протягом 2 діб слухати весільну музику, що лунала з твого двору, салют і шум гостей? Пережила. Знаєш, без особливих душевних мук чи поривань. Спокійно. Спала.

          Бачила тебе наступного дня з вікна. Вас. Проаналізувала. Негарно? Хай.

          Ми багато пережили разом. В ніч твого весілля мені згадувались щасливі моменти. Оберемок повітряних кульок на твої 18, пам’ятаєш? Смажена картопля, приготована тобою, в ліжко. А для неї ти готуєш? Просто цікаво. Футболка з моїм фото. Їх багато, спогадів. Не варто
Читать


Настроение у меня: творческое   
Комментарии (18)  
Назад1234Вперед | Указать страницу