— Якщо плануєте провести цілий день на морозі, візьміть запасний одяг. Іноді достатньо змінити мокрий одяг на сухий, щоб уникнути переохолодження.

— Обов'язково добре поїжте, краще щось висококалорійне. Замерзли — теж з'їжте щонебудь. Не виходьте на мороз голодним.

— Якщо ви проводите цілий день на вулиці, кожні півгодини годину бажано заходити у тепле приміщення, аби зігрітися.

— По можливості візьміть із собою термос із гарячою кавою, чаєм чи супом.

— Рухайтеся, аби посилити кровообіг у замерзаючих судинах. Працюйте руками, так само рухайте пальцями ніг. Можна пострибати з ноги на ногу - тільки не дуже енергійно, це може зашкодити замерзлим тканинам.

— Не перевтомлюйтесь. Втомлена людина швидше піддається переохолодженню. Як правило, люди, відчувши, що починають замерзати, рухаються дуже активно. Але це також не зовсім розумно, тому що енергію використовуєш дуже швидко, а сили треба поновлювати. Отож ворушіться, але не надто інтенсивно.

Не так страшний мороз, як люди, від яких віє холодом. Вони душу морозять, вселяють апатію, байдужість, жорстокість… Міцні морози бувають лише зимою, та й то чим далі тим рідше. Добре було б якби й з такими людьми було б так саме, щоб вони рідше траплялися на нашому шляху.

Була собі мати й мала дві дочки: одну рідну, а другу пасербицю. Свою ж вона любила, а на пасербицю й дивитися не могла, і все через те, що Марушка була краща за її Голену. Марушка не здогадувалась про свою красу й не знала, чого мати так сердиться, ледве на неї погляне. Мусила сама робити геть усю роботу: прибирати, варити, прати, шити, прясти, ткати, траву косити й корову доїти. Голена ж одно чепурилась та витрішки продавала. Марушка роботу любила, була терпляча, мачушині й сестрині лайки та сварки приймала без слова. Та що з того? Мачуха з її дочкою щодень злішали, бо Марушка дедалі гарнішала, а Голена поганіла. От мачуха й надумалась:

- Навіщо мені в хаті гарна пасербиця! Прийдуть хлопці на оглядини, вподобають собі Марушку, а Голени й не захочуть.

Та з того часу тільки й думали з Голеною, як би позбутись бідної Марушки. І голодом її морили, й били, і такі муки вигадували, що добрій людині не спаде й на думку. А вона терпіла мовчки та щодень кращала. Одного дня,- а було це в середині січня,- забаглося Голені фіалок.

- Ходи, Марушко, назбирай мені в лісі фіалок. Почеплю собі за пояс та й ходитиму, бо так мені схотілось, щоб пахло фіалками,- каже сестрі.

- Ой, сестро любесенька, що це ти надумала! Чи хто коли чував, щоб під снігом росли фіалки?-сказала бідна дівчина.

- Ах ти ж, дармоїдко, ледащице, ти ще смієш перечити, як тобі загадують! Зараз же мені збирайся, та гляди, тільки не принесеш фіалок, то я тебе вб'ю!- нагримала Голена.

Мачуха випхала Марушку з хати й двері причинила. От іде дівчина в лісі й гірко плаче. Кругом сніг глибокий, ніде ні стежини. Блукала вона, блукала, дуже довго. Голод їй допікав, холод діймав, і вже просила вона собі смерті. Коли бачить удалині світло. Пішла вона на те світло й вийшла на високу гору. Аж там горить велике багаття, круг нього лежить дванадцять каменів, а на тих каменях сидить дванадцятеро чоловіків. Троє сиві, аж білі, троє не такі старі, троє ще молодші, а троє - наймолодші і найкращі. Сиділи всі дванадцятеро тихо й дивилися на вогонь. То були дванадцять місяців. На найвищому камені сидів найстарший - Січень, з білим волоссям і білою бородою й з патерицею в руках.

Марушка злякалася і з дива аж заніміла, а далі насмілилася, підступила ближче й попросила:

- Люди добрі, дозвольте мені погрітись, бо дуже я змерзла.

Найстарший, Січень, кивнув головою та й питається її:

- Чого ж ти прийшла, дочко? Чого тут шукаєш?

- Фіалок шукаю,- каже дівчина.

- Не час на фіалки, кругом сніг, - мовляє Січень.

- Ой, я знаю. Та сестра Голена з мачухою загадали мені принести фіалок з лісу. Як не принесу, то вб'ють мене. Дуже вас прошу, люди добрі, навчіть мене, де їх знайти.

От підвівся найстарший, Січень, підійшов до наймолодшого, дав йому в руки патерицю й каже:

- Брате Березню, пересядь на моє місце!

Сів Березень на найвищий камінь та як махне патерицею понад багаттям. І враз полум'я шугнуло вгору, сніг почав танути, дерева стали розвиватися, під буками проклюнулась травиця, в травиці зарожевіли стокротки, настала весна. Поміж кущами, попід листячком, розквітали фіалки. Марушка й не спам'яталася, а вже все навколо було мов синьою плахтою застелене.

- Збирай, Марушко, та живенько!- звелів Березень. Марушка зраділа й нарвала великий-великий оберемок. Далі подякувала щиро місяцям та й подалась додому. Дивувалася Голена, дивувалась мачуха, коли побачили Марушку з фіалками. Як одчинили їй двері - фіалки й запахли на всю хату.

- Де ж ти їх нарвала?-питалась сердито Голена.

- Ну, в лісі на горі, там вони ростуть під кущами. Там їх є доволі,- тихо сказала Марушка.

Голена взяла фіалки, заткнула за пояс та все нюхає й сама, і матері дала понюхати, а сестрі й не сказала: «Понюхай і ти!»

На другий день сидить собі Голена біля печі, й захотілося їй ягід. От вона мерщій до сестри:

- Ходи, Марушко, й принеси мені з лісу ягід!

- Ой боже, сестро любесенька, де ж я тепер ягід
Читать

Ой сивая тая зозулечка.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!

Усі сади та і облітала,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!

А в одному та і не бувала.
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!

А в тім саду три тереми:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я!

У першому - красне сонце,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я

У другому - ясен місяць,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я

А в третьому - дрібні зірки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я

Ясен місяць - пан господар,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я

Красне сонце - жона його,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я

Дрібні зірки - його дітки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров'я

Ми мало говоримо про те, як ставитись до висловлювань інших людей, бо деякі люди й до цього не доросли. Вони на стільки звикли до вседозволеності, що агресивно реагують навіть не на слова, а на думки і погляди. Ти їм не перечиш, просто не хочеш підтримувати лінію, яку вони гнуть і цього вже достатньо, щоб ти став їх ворогом. Ці люди завжди на манежі, завжди хочуть бути в центрі уваги. Вони не просто переривають інших, вони й слова сказати не дають. Тиснуть авторитетом - я начальнік, ти дурак.

Людей за столом повинно бути не менше трьох і не більше девяти. А дехто ніяк не може забути про - разом нас багато, нас не подолати… Чим більше тим краще, збирають просто, щоб продемонструвати наскільки їх багато. Ти можеш зібрати дуже багато людей, але якщо за столом немає найблищих тобі людей, то ти завжди будеш відчувати порожнечу і відсутність опори в житті.

Свята продовжуються і я не просто не хочу, а не маю права псувати їх людям своїми скаргами. На жаль є люди, які дотримуються інших правил, для них чим гірше тим краще. І святкування нового року вони намагалися зіпсувати, і на Різдво їх нечиста мучила. Що за люди?

Я розумію, що зараз простіше було б довести розпочату справу до кінця – вивести цих провокаторів на світ божий. Щоб люди раз і на завжди дали їм оцінку. Я розумію, що це джентльменство - дотримання загальноприйнятих норм, правил і гра за правилами в їх ігри без правил – це дороге задоволення. Але я не на стільки бідний і вбогий, можу собі це дозволити, на це ще буде час, після свят… Я розумію, що час грає проти мене, це розуміють і мої противники, але вони страшенно чогось бояться, навіть про свята забули. Вони вважають, що скоро хтось десь там далеко здобуде ще більше влади і одразу ж візьметься їх покривати. Як кажуть: ти нервуєш, значить ти не правий, я ж лише захищався, нічого не порушував тому й не боюся. Свята продовжуються, тому я й не хочу розвивати тему про права. Повністю уникнути цієї теми сьогодні не зміг, але по крайній мірі зробив крок у цьому напрямку.

Ми мало говоримо про те, як поводитись у товаристві, як ставитись до висловлювань інших людей, але нічого нового видумувати не треба. До нас уже було вироблено правила людського спілкування. Багато на цю тему писав філософ Кант. Саме він говорив, що людина може отримати задоволення від “хорошого обіду в хорошому товаристві”. Великий філософ описує всі тонкощі спільного обіду. “Людині, яка мислить, - важає він, - їсти наодинці взагалі нездорово, позаяк за одиноким обідом вона спрямовує думки на себе і втрачає жвавість”. Але справа не лише в цьому. Незначні на перший погляд нюанси застілля несуть у собі загальний інтерес, сприяють “красі форм суспільного життя”.

Погоджуючись з великим знавцем англійського етикету Честерфілдом, Кант радить: “Людей за столом повинно бути не менше числа грацій, але не більше числа муз”. Це значить – не менше трьох і не більше девяти.

За столом можна говорити лише про приємні речі, а не про болячки і сімейні негаразди, не перекладайте їх на плечі інших. Адже у кожного вистачає своїх проблем.

Неприємно буває, коли хтось з гостей чи господар “хоче бути весь вечір на манежі”, перериває інших, не дослуховуючи людину до кінця, авторитарно тисне на співрозмовника.

У гості ходять, щоб не тільки наїстися і потім вдома попліткувати. А насамперед, щоб поспілкуватися, почути щось нове, цікаве. Влаштовуючи гостину, господарі мали б потурбуватися не тільки про гарний стіл, а й про те, хто буде з цікавих людей, якими також “пригощатимуть” присутніх.

Для спілкування у гостях треба вибирати таку тему, яка цікавить всіх, і кожному дає можливість сказати. Можна подискутувати на загальні теми, пожартувати, розповісти про новини, висловити своє судження. Якщо хтось дозволив собі нетактовність не можна виносити його слова за межі товариства і говорити щось погане на адресу людини, яка відсутня. 

“Якщо про когось з моїх друзів почнуть говорити недобре, я рішуче його захищатиму”, - войовниче заявляв Кант. Розвиваючи цю думку, він стверджує: їсти за одним столом – значить довіряти одне одному. Звичайно, за столом можна сперечатися, та в жодному разі не про права. І взагалі треба “тримати себе і свої слова в такій дисципліні, щоб були помітні повага і доброзичливість”, радить великий гуманіст.

Українська кухня створювалася протягом багатьох століть. Вона відбиває не тільки історичний розвиток українського народу, його звичаї і смаки, а й соціальні природні та кліматичні умови. Завдяки географічним умовам населення України має змогу вживати продукцію як рослинного, так і тваринного походження.

Українська кухня значною мірою регіональна. Так, західноукраїнська кухня помітно відрізняється від східноукраїнської. Найбільшою різноманітністю характеризується кухня Центральної України, особливо областей центру Правобережжя.

Більшість страв старовинної української кухні, на відміну від страв інших кухонь, відзначаються складною рецептурою і складними комбінованими способами приготування їх. Літописи та інші писані пам’ятки, а також археологічні розкопки свідчать про багатство і різноманітність їжі, яку споживало населення Київської Русі.
...
Читать

В селі у господаря жили два пси. Довелося якось повз ворота проїздити незнайомцеві. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловік не зник з очей, і повернувся до двору.

— Що ти з цього маєш? — спитав другий.

— У всякому разі не так нудно,— відповів той.
...
Читать

Над Дніпровою сагою
Стоїть явор меж лозою,
Меж лозою з ялиною,
З червоною калиною.
Дніпро берег риє-риє,
Яворові корінь миє.
Стоїть старий, похилився,
Мов козак той зажурився.
Що без долі, без родини
Та без вірної дружини,
І дружини, і надії
В самотині посивіє!
Явор каже: "Похилюся
Та в Дніпрові скупаюся".
Козак каже: "Погуляю
Та любую пошукаю".
А калина з ялиною
Та гнучкою лозиною,
Мов дівчаточка, із гаю
Виходжаючи, співають;
Повбирані, заквітчані
Та з таланом заручені,
Думки-гадоньки не мають,
В'ються-гнуться та співають.