Наприкінці дня  "промов і вшанувань" хочеться згадати Тараса Григоровича без пафосу і глянцю..Хочеться вірити, Поет , який став водночас  і нервом, і стоїком духу української культури, був саме таким..Живим, імпульсивним, десь блукаючим подалі від офіціозу і фальші...

    Сергій Жадан.

"....Тарас Григорович Шевченко
зітхнув поважно й непричетно.
дістав годинника старого
і рушив повагом в дорогу....

..Він йшов врочисто тихим містом
в пивницях пиво пив імлисте
стріляв цигарки в перехожих
такий живий такий несхожий....

..Дівчата пахощами вкриті
просили в нього закурити
їм отвічав не вельми чемно
Тарас Григорович Шевченко..

...Він врешті втік із цього міста
він зник із сяючого місива
і в черешневій квітній піні
його зустріли перші півні...."

1992р.