Мова - це магія. Все життя у цьому переконуюсь. Чисто магія слів. Кажуть, на іспанській bandera - прапор. Символічно. 

 Постать, що викликала найбільше суперечок в нашій країні десятки років.(Вже, мабуть, ні - країна таки змінилась, якщо судити скільки було сьогодні людей на "смолоскипній" ході).

Бандера - був найбільш зручним образом пропаганди, і для радянської пропаганди, і одночасно - для антирадянської. В наш час це кремлівської-антикремлівської пропаганди. Причина не лише у тому, що Степан Андрійович був політиком прямої дії. А і в моментах лінгвістично-містичних. Були ж не менш потужні постаті Шухевич і Коновалець, однак вороги називають нас саме - "бандерівцями".

Так, Бандера - терорист, так, Бандера - вбивця. За мірками наших ворогів. А ви знаєте багато національних героїв (кожної нації), які не вбивали, коли війна, і які не чинили терор як спосіб пропаганди і опору, коли держава-окупант займалась масовим терором?.. 

Дії Бандери, за які його прийнято засуджувати - цілком виправдана відповідь на те, що робили загарбники з його, Моєю і Вашою Україною. Кожен його постріл і кожен постріл за його наказом це - оборона нашої державності.

Для мене Бандера - Герой, який віддав своє життя за Україну. Але якщо хтось думає інакше - це Ваше право. Героїв кожен обирає собі сам. Тим паче, наш народ, на жаль, ще довго відхаркуватиме наслідки радянської агітаційної машини. Разом з тим, кількість тих, для кого Бандера є Героєм за останні три роки зросла незрівнянно більше, ніж за 22 до того. Такий вже час у нас нині: кривавий і величний, болісний і сповнений надій. Він є прапором, з яким тисячі українців готові йти на смерть.

Тих, хто щиро є патріотом, але Бандеру Героєм не вважає - зрозуміти можна. Натомість тих, хто засуджує будь-які заходи в честь дня народження Степана Андрійовича - зрозуміти важко. Хіба хтось в праві диктувати людям, хто для них має бути Героєм, а хто - ні?!.. До цього можна прийти лише своїм серцем і своїм розумом..(с) 

"Смолоскипна хода" в день народження Бандери в Києві. 

 Відео -  https://www.youtube.com/watch?v=LSdHNnOtB9c

                https://www.youtube.com/watch?v=Pu_5tZUUZ8c 

                                         *****

 Провіднику сьогодні було б - 108 років!!! З Днем Народження, Степане Андрійовичу!!!

 Ну шо, кацапи, вип'ємо за Днюху Степана Бандери! Глоду вам в дишло диряві!

 Мико́ла Корни́лійович Пимоне́нко, — український художник-живописець, академік живопису Петербурзької Академії мистецтв, Член Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, автор багатьох картин на сільську та міську тематику.

Народився у Києві 1862 року в родині майстра іконопису. Батько — Корнилій Данилович Пимоненко споруджував вівтарі й розписував церкви.

З 1878 навчався у Київській рисувальній школі. Учень відомих українських художників М. Мурашка, Й. Будкевича, Х. Платонова. У 1881 році склав іспит при Київському навчальному окрузі. Його екзаменаційні роботи були надіслані до Петербурзької Імператорської академії мистецтв, і за рішенням її Ради від 3 грудня 1881 отримав звання вчителя малювання в нижчих загальноосвітніх навчальних закладах.З 1882 року навчався в Петербурзькій Академії художеств, яку через хворобу легенів та матеріальні нестатки залишив у 1884 році. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької Академії художеств.

Повернувшись до Києва, викладав у Рисувальній школі Володимира Кунітрона. Після її закриття в 1901 році обійняв посаду штатного викладача малювання Київського політехнічного інституту, на якій пропрацював до останніх днів життя. Водночас, до 1906 року викладав у новоствореному Київському художньому училищі, одним з організаторів якого він був.

У 90-х роках XIX століття брав участь у розписах Володимирського собору в Києві. Виконав образи Святої Анни і Миколи Мірлкійського та деякі образи на фронтоні. У 1897 році за ці розписи отримав орден Святої Анни ІІІ ступеня.

У 1891-му році отримав звання почесного вільного общника Академії мистецтв. З 1899 року і до кінця життя — дійсний член Товариства пересувних художніх виставок. Член Товариства мюнхенських художників і Паризького інтернаціонального союзу мистецтв та літератури.

У 1904-му році Рада Імператорської Академії мистецтв «за известность на художественном поприще» присвоїла Миколі Пимоненку звання академіка живопису.

Був одружений з донькою академіка живопису Володимира Донатовича Кунітрона. З дружиною Олександрою і дітьми проживав в окремому флігелі, побудованому в Києві на території садиби В.Орловського (садиба по вул. Гоголівській, 28 збереглася дотепер, нині про її колишніх мешканців сповіщає меморіальна дошка). Щоліта працював у селі Малютянка на Київщині, де обладнав власну майстерню.

Помер у березні 1912-го року. Похований на Лук'янівському цвинтарі в Києві. На посмертній виставці в Академії мистецтв, яка відбулася на початку 1913-го року, експонувалися 184 картини, 419 этюдів, 112 малюнків олівцем. Всього ж малярська спадщина Пимоненка налічує понад тисячу робіт, серед яких кілька сотень закінчених живописних полотен.

Творчий здобуток можно подивіться нижче.. Ви не пошкодуєте...

               https://www.youtube.com/watch?v=vqR_v_6Njog