Урок з особливими потребами
У цивілізованих країнах діти–інваліди навчаються разом зі здоровими школярами. Що в Україні цьому заважає?
Оксана ОНИЩЕНКО  

Інклюзивна школа стане реальністю

        З підозрілістю ставлячись до реформ за європейським зразком, ми ще кілька років тому міркували: як почуватиметься дитина в інвалідному візку у стінах загальноосвітньої школи? Як до цього поставляться її однокласники і батьки? Що скажуть педагоги? Сьогодні, спостерігаючи результати роботи експериментальних шкіл, фахівці дійшли висновку: інклюзивна освіта (спільне навчання неповносправних і здорових дітей) потрібна нашому суспільству. Гуманність, толерантність, визнання рівного доступу кожного до освіти — такі загальнолюдські «плюси» інклюзиву. Але, як відомо, будь–яка хороша ідея може бути зведена нанівець, якщо не створені умови для її втілення.

Довга дорога до «чуйних класів»

        Тож редактори авторитетного і популярного серед освітян видавництва «Шкільний світ» зібрали на «круглий стіл» тих, хто перебуває «на передовій» інклюзивного навчання — психологів, соціальних педагогів і дефектологів, щоб обговорити нагальні питання впровадження нового проекту. «Кожна дитина, незалежно від свого фізичного стану, має право на освіту. Але як їй надати це право і наскільки ми готові і чи готові взагалі це зробити? — пояснює мету «круглого столу» його ініціатор Тетяна Шаповал, редактор газети «Психолог». — Цю проблему треба вирішувати якнайшвидше, тому що у вересні Міністерство освіти видало наказ про план дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009—2012 роки. Отож часу в нас залишилося небагато. А проблемних питань чимало». Директор Українського науково–методичного центру практичної психології і соціальної роботи Віталій Панок окреслив їх так: «Перше — неготовність навчальних закладів прийняти дітей з особливими потребами, починаючи з організації фізичного простору до навчально–методичної літератури. Друге — неготовність наших педагогів до викладання для дітей з певними обмеженнями. Третє — соціально–психологічні проблеми. Коли дитина з вадами перебуває у звичайному класі, виникають проблеми несприйняття її однокласниками та їхніми батьками, відомі випадки цькування, відторгнення. Буває, що батьки однокласників інваліда вимагають від керівництва школи перевести його до іншого закладу».

        Для навчання дітей–інвалідів у нашій державі існує система спеціалізованих шкіл, дитячих садків та інтернатів. Розуміючи, що батьківська любов і увага для неповносправної дитини життєво необхідна, українські батьки йдуть на відчайдушні кроки, аби залишити дитину в сім’ї й уникнути інтернату. Відомий випадок, коли мама дитини–інваліда носила дитя до школи на руках. Це тривало до п’ятого класу, поки у жінки вистачало фізичних сил. Після того дитина навчалася вдома за індивідуальним планом, хоча так мріяла спілкуватися з однолітками. Ті батьки, які мають можливість, везуть дітей на навчання за кордон. Адже там ставлення суспільства до них інше. Та й умови для навчання кращі. Починаючи з можливості дістатися до школи в міському транспорті й до обладнання пандусами навчальних приміщень і навіть туалетів. Нам про це поки що доводиться лише мріяти.

        Але якщо для забезпечення інклюзивного навчання одній дитині достатньо вирішити проблему
Читать