Урок з особливими потребами
У цивілізованих країнах діти–інваліди навчаються разом зі здоровими школярами. Що в Україні цьому заважає?
Оксана ОНИЩЕНКО  

Інклюзивна школа стане реальністю

        З підозрілістю ставлячись до реформ за європейським зразком, ми ще кілька років тому міркували: як почуватиметься дитина в інвалідному візку у стінах загальноосвітньої школи? Як до цього поставляться її однокласники і батьки? Що скажуть педагоги? Сьогодні, спостерігаючи результати роботи експериментальних шкіл, фахівці дійшли висновку: інклюзивна освіта (спільне навчання неповносправних і здорових дітей) потрібна нашому суспільству. Гуманність, толерантність, визнання рівного доступу кожного до освіти — такі загальнолюдські «плюси» інклюзиву. Але, як відомо, будь–яка хороша ідея може бути зведена нанівець, якщо не створені умови для її втілення.

Довга дорога до «чуйних класів»

        Тож редактори авторитетного і популярного серед освітян видавництва «Шкільний світ» зібрали на «круглий стіл» тих, хто перебуває «на передовій» інклюзивного навчання — психологів, соціальних педагогів і дефектологів, щоб обговорити нагальні питання впровадження нового проекту. «Кожна дитина, незалежно від свого фізичного стану, має право на освіту. Але як їй надати це право і наскільки ми готові і чи готові взагалі це зробити? — пояснює мету «круглого столу» його ініціатор Тетяна Шаповал, редактор газети «Психолог». — Цю проблему треба вирішувати якнайшвидше, тому що у вересні Міністерство освіти видало наказ про план дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009—2012 роки. Отож часу в нас залишилося небагато. А проблемних питань чимало». Директор Українського науково–методичного центру практичної психології і соціальної роботи Віталій Панок окреслив їх так: «Перше — неготовність навчальних закладів прийняти дітей з особливими потребами, починаючи з організації фізичного простору до навчально–методичної літератури. Друге — неготовність наших педагогів до викладання для дітей з певними обмеженнями. Третє — соціально–психологічні проблеми. Коли дитина з вадами перебуває у звичайному класі, виникають проблеми несприйняття її однокласниками та їхніми батьками, відомі випадки цькування, відторгнення. Буває, що батьки однокласників інваліда вимагають від керівництва школи перевести його до іншого закладу».

        Для навчання дітей–інвалідів у нашій державі існує система спеціалізованих шкіл, дитячих садків та інтернатів. Розуміючи, що батьківська любов і увага для неповносправної дитини життєво необхідна, українські батьки йдуть на відчайдушні кроки, аби залишити дитину в сім’ї й уникнути інтернату. Відомий випадок, коли мама дитини–інваліда носила дитя до школи на руках. Це тривало до п’ятого класу, поки у жінки вистачало фізичних сил. Після того дитина навчалася вдома за індивідуальним планом, хоча так мріяла спілкуватися з однолітками. Ті батьки, які мають можливість, везуть дітей на навчання за кордон. Адже там ставлення суспільства до них інше. Та й умови для навчання кращі. Починаючи з можливості дістатися до школи в міському транспорті й до обладнання пандусами навчальних приміщень і навіть туалетів. Нам про це поки що доводиться лише мріяти.

        Але якщо для забезпечення інклюзивного навчання одній дитині достатньо вирішити проблему
Читать

        4 лютого 2010 року у Київському міському будинку вчителя Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи, редакції газет «Психолог», «Директор школи», «Соціальний педагог», «Психолог дошкілля» видавництва «Шкільний світ» провели Всеукраїнський круглий стіл «Психолого-соціально-педагогічні аспекти інклюзивної освіти: за і проти», на який було запрошено науковців, представників Міністерства освіти і науки України, директорів шкіл, практичних психологів, соціальних педагогів, дефектологів, представників громадських організацій, благодійних фондів та всіх небайдужих до проблем дітей з особливими потребами.

        Інтеграція у європейський простір вимагає нових підходів до забезпечення відповідного освітнього простору дітей всіх категорій. Інклюзія - це процес реального включення інвалідів у активне суспільне життя. Бути інклюзивним - означає шукати шляхи для всіх бути разом під час навчання (зокрема для дітей з інвалідністю). Інклюзія означає розкриття кожного учня за допомогою освітньої програми, яка достатньо складна, але відповідає його здібностям. Інклюзія враховує потреби, а також і спеціальні умови та підтримку, необхідні учню та учителям для досягнення успіху.

        Останнім часом поширюються проекти, спрямовані на те, щоб діти з особливими потребами (менш популярний термін - «альтернативно обдаровані», з вадами фізичного, розумового розвитку, ВІЛ-інфіковані, одне слово, дітки з обмеженими можливостями здоров'я), вчилися у звичайних класах звичайних загальноосвітніх шкіл.

        11 вересня 2009 року з метою реалізації державної політики щодо забезпечення права дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, на здобуття якісної освіти, інтеграцію їх у суспільство через запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, на виконання рішення колегії Міністерства освіти і науки України від 26 серпня 2009 року (протокол № 9/1-2) Міністерство освіти затвердило «План дій щодо запровадження інклюзивного навчання дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у загальноосвітніх навчальних закладах на 2009-2012 роки».

        Розробка «Плану дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах до 2012 року» викликана необхідністю забезпечення права на якісну освіту дітей з особливими потребами.

        Проте процес впровадження інклюзивної освіти потребує значних зусиль всіх учасників освітнього процесу - від Міністерства освіти і науки України до вчителя, класного керівника, обслуговуючого персоналу. Крім того, у пересічних громадян це питання викликає безліч запитань.

Під час роботи круглого столу обговорювалися:

• Законодавчо-правові аспекти інклюзивної освіти.
• Рівень готовності педагогів загальноосвітніх шкіл України до роботи з дітьми з особливими потребами.
• Роль шкільного практичного психолога, соціального педагога, класного керівника в допомозі дітям з особливими потребами при адаптації до умов навчального закладу.
• Механізми запровадження інклюзивної освіти в загальноосвітніх закладах України.

У роботі Всеукраїнського круглого столу взяли участь:

Шинкаренко Віра Іванівна, начальник відділу освіти осіб з особливими потребами департаменту загальної середньої та дошкільної освіти МОНУ;

Луценко Інна Василівна, головний спеціаліст відділу освіти осіб з особливими потребами департаменту
Читать