<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в блоге skorpio_52 искать в постах/комментариях пользователя
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Календарь

 Ноябрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
1
2
3
5
6
8
9
10
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
#

Записи

Понедельник 15 октября 2018

Авторська програма Олега Володарського. Герой програми Владислав Грищенко

 

«Пройдуть літа, загояться рани, приорються ворожі кладовища, забудуться пожарища і многії події поплутаються в сивих головах од частих спогадів і перетворяться уже в оповідання, але одне зостанеться незмінно вірним і незабутнім — високе і благородне почуття товариства і братства всіх УКРАІНЦІВ, що розбили і стерли з лиця землі російське-фашистське божевілля.»

Олександр Довженко «Ніч перед боєм»

Владислав Іванович Грищенко. Позивний «БУЧА». ДУК ПС. Розвідник. Командир.

Голос, знайомий з самого дитинства, умоляв приїхати на пару років і написати книгу, яка накриває мене спогадами, ностальгією, теплими дитячими мріями. Так буває – ти кидаєшся в самий епіцентр катастрофи і саме там починаєш розуміти саму суть існування... тиші... Бога.

За тим страшним і цинічним вбивством двох героїв стояло щось більше, ніж я розумів. Опинившись між двома світами, з одного боку воюючої країни, з іншого – матеріалістичним і вкрай меркантильним і жадібним. Одні – помирали, ховали, воювали і вірили, зриваючи психологічні гальма. Інші... Бог їм суддя. Головне, щоб не було пізно.

Був намір виїхати. Але після такої кількості «Сповідей», після спілкування зі стількома Героями просто не зміг. Вони не дозволили мені покинути Батьківщину в найстрашніший і найнебезпечніший момент. І, найнеймовірніше, з телефону шалено рідний з дитинства голос мені сказав: «Я розумію тебе! Ти все життя жив якось не так, якось відмінно від всіх, якось не дуже спокійно... Бережи себе!»

https://youtu.be/T_cB0nC04wY

У Бермудському трикутнику, де воюють перші, жеруть і гниють заживо інші і скотоложествують зрадники при владі, дуже важко опинитися в цілковитій самотності. Спостерігати за цим процесом ще складніше – ти бачиш як закривавлену і понівечену країну повільно і цинічно знищують. У цьому хаосі і недолугості найважливіше знайти ту країну, яку ми всі так любимо. Ту Батьківщину, про яку ми так мріємо!

Стан козаків почав відроджуватися з перших днів Майдану. Генетика раптом закипіла і почала вириватися назовні, наперекір червоній сволоті. 100-річне мовчання обернулося відродженням Нації. І, як би вони не відволікали і не опиралися цьому процесу, зупинити його не вдасться, він набирає історичних і епохальних обертів.

І тільки ці хлопці здатні змінити СВІТ. Навіжені, неспокійні, реактивні... і до нестями справедливі і чесні. Так уже сталося в цьому житті – і той хлопчисько, який чекав і чекає на мене в Європі, і герой цієї «Сповіді» дуже і дуже схожі. Тільки той розлютився і 15 років тому поїхав. Назавжди! Цей залишився і психує щодня. Хворіє Україною! Носить її в душі, в серці. Думає про передок. І кричить. Душею. Кров’ю. Генетикою. І найважливіше для цього чоловіка – повага Побратимів.

Дивлюся на нього, слухаю, розумію і говорю собі: «Господи, дякую тобі, Батьку Духовний, що ти зупинив мене!». Не зможу без них. І країна не зможе. У них інші очі, інший погляд. Вони живуть по-іншому. Ті, які готові були вмирати. Вони не прогнуться, не зламаються. Ось чому червона мерзота їх так нещадно калічить, вбиває, забиває в тюрми, і боїться... страшенно боїться.

А вони багатозначно мовчать. Дивляться і запам’ятовують, хто торгує їх рідною землею,
Читать

Воскресенье 11 ноября 2018
Сообщение прочтено 31 раз
skorpio_52 | 2018-11-11 23:11:42

Олег Володарський: «Не здивуюся, якщо Михайло Годинець почне говорити зі своєю нацією як людина, що має намір її очолити»

«Якщо бажаєте досягти успіху в житті, зробіть наполегливість своїм найкращим другом, досвід – мудрим радником, обережність – старшим братом, а надію – янголом-охоронцем»

Джозеф Аддісон

Роман Кривицький, тренер моїх синів, дізнавшись, що ми їдемо знімати «Сповідь» на Закарпаття, запропонував мені зустрітися з Михайлом Годинцем, тепло посміхнувшись, згадуючи цю людину. Роман ставив моїх хлопчиків на ноги, тому ця людина завжди користуватиметься моєю довірою та щирою повагою. Тим більшою втіхою стало для мене те, що друзі, колеги та вчитель Романа виявилися справжніми патріотами нашої Батьківщини.


Михайло Годинець. Олександр Король. Олександр Добровольський. Що об’єднує цих чоловіків? На перший погляд, лише любов до спорту та значні спортивні досягнення. Проте я побачив більше – вони нікому не віддадуть свою країну. Чемпіони. Воїни. Переможці.


Значну частину свого життя, своїх сил, своєї душі вони віддають нашим дітям, прекрасно розуміючи важливість тієї справи, котрою займаються. Вони живуть цими хлопчиками та дівчатками і саме завдяки їм зберегли в собі дитячу цікавість, щирість та відкритість.

Коли мені довелося мати справу з журналістикою, ясно зрозумів одне – ти розмірковуєш і говориш про те, чим тужить і болить твоя душа. І це обов’язково має знайти розуміння, відлуння в думках та почуттях глядачів. Головне – це бути чесним з самим собою і Нацією, на очах у Господа.


...
Читать

Среда 7 ноября 2018
Сообщение прочтено 25 раз
skorpio_52 | 2018-11-07 14:50:41

Олег Володарський: «Ти помолись, Олесю, за нього…»

Звертаюся до коханої дружини Чоловіка, Батька і Воїна Тараса Козлишина

Помолися сильно і мужньо. Помолися до болю в душі, до крику. Звернися до Господа і віддай Йому все, що наболіло тобі за ці роки війни. Всевишній почує твою молитву, твою турботу за рідних, за воїнів, за Україну. На бійся Його. Він твій Батько. Він забере твої сльози, твої сумніви, твій біль. Ти доторкнись очима, повними сліз, душею доторкнись до ікон Ісуса і Матері Божої. Віддай на Волю Божу долю свою.

І молися…молися останніми силами душі. Проси у нього щастя та покути. Серцем Матері благай за дітей своїх. Попроси їм вільної України. Щасливої і незалежної. Справедливої та мирної. Босоніж, простоволоса, розгублена, цілком не усвідомлюючи себе та навколишній простір, віддай йому все, що є в тебе на серці. Материнському, УКРАЇНСЬКОМУ серці. Попроси за дітей наших, братів та сестер, котрі лежать в холодних окопах і так само вірують в сонячно-завтрашній день. Подивися в Молитві своїй на рідну землю і благай про Мир.

Вимоли! І проси у Нього, чисто і щиро, за свою таку добру, таку працьовиту, але таку втомлену і знекровлену Націю. І нехай свічка під іконами в молитві твоїй плаче разом з тобою, забираючи твої сльози і віддаючи тобі своє тепло. Довірся Йому. Він все бачить. Він знає, як тобі боляче.

Прокричися крізь себе. Пробач в молитві безсонні ночі, бентежність та неспокій Батька, Чоловіка, Сина і Воїна. Зрозумій в молитві своїй – він не зможе інакше. Зумій побачити і пробачити те, як сильно болить йому Батьківщина. Він так виріс. Він перейняв цю любов з материнським молоком. Це його Меч. Його Щит, подарований йому Богом. Пробач йому те, що він ладний померти заради майбутнього ваших дітей. Він служить душею Господу і Україні.

Ти помолися за нього. І пробач його таким, яким він є. Він повернеться. Він завжди поруч. Він зрозуміє. Він знає. Йому треба спробувати змити з себе війну. Він ще там. Частинка його серця, душі залишилась з побратимами на фронті.

Він може не знати про твою Молитву. Може не зуміти усвідомити твій біль. Але Покрова Святої Божої Матері берегтиме його. Ти помолися за нього…йому це зараз вкрай необхідно. Стань сильнішою в молитві своїй, щоб люди, котрі його оточують, відчули Силу Господню, що через твою молитву береже його. Там, де є Бог, тиша та спокій, любов та щастя. Помолися Йому. І тихо, пошепки, читай молитву, коли народжений тобою Українець так пишатиметься тим, якого він роду.

Ти
Читать

Воскресенье 4 ноября 2018
Сообщение прочтено 34 раз
skorpio_52 | 2018-11-04 11:38:30

Олександра Медвідь не зможе жити щасливо допоки поруч йде війна, але ми маємо жити далі – Олег Володарський

«Забагато щастя чи любові, чи удачі нівелює його якість для тебе і ти його перестаєш помічати... Помітний лише біль чи сум... він не приїдається. Ти його відчуваєш попри все... Але я сьогодні не плачу через тебе, біль. Я плачу за Тобою, сонечко...»

Ксенія Медвідь

Є люди, які живуть без шкіри. Є душі, котрих Бог наділив благодаттю ЛЮБИТИ. Ці люди відчувають усе гостро, надто сильно, хворіючи відчуттями... Ці душі здатні на жертву заради найважливішого. Це натхнення, що живе серед нас.

Вона прокидається і щасливо дивиться на світ сяючими любов’ю очима. Відкрите серце, щирість та відвертість, роблять душу вкрай беззахисною. Саме тому так священно, так важливо простягти їй частинку душі і обдарувати її часточкою свого тепла. Ця душа ніколи не буде дорослою. Вона не вміє бути прагматичною, вона не буде корисливою. Це промінь сонця…ніжний та сяючий. Це світло треба охороняти і берегти, адже воно абсолютно беззахисне перед життєвими негодами. Це ніжне серце-велетень знає, що таке жити без шкіри, жити душею серед суспільства, що нівечить, продає душу, аби прогодувати тіло, навіть помічаючи цього. Це птаха, що вільно співає про любов до Господа... І вірує, що кожен її світлий рядочок здатен змінити СВІТ.

І найсвятіше в цьому всьому, що вона автентична УКРАЇНКА. Вона не зможе жити щасливо допоки поруч йде війна. Такі світлі і теплі душі називають душею України. Саме з цих ніжно люблячих свою країну людей і складається Батьківщина. Це поціловані Богом митці, творці, які своїм мистецтвом творять нам майбутнє. Такі душі не здатні до байдужості, адже вони існують в безперервному діалозі зі світом та Богом. Це їх розмова з Богом! Вона навіть молиться інакше, по-дитячому ревносно та щиро.

Ти не побачиш цей біль, він надто глибоко всередині. Це барометр клімату всередині нації. Головне, щоб сама «Людина без шкіри» навчилась обмежувати своє прагнення повність віддати життя слову... Адже без них ми станемо стадом, сірим і байдужим роєм комах, в який нас невпинно намагаються перетворити вже 750 років.

«Реінкарновані поети»

Ми подорожуємо країнами Східної Європи

(попередню тисячу років)

перевозимо польські томи

у натільних кишенях нас ловить КГБ

(у шкіряних шкарпетках чи рукавичках)

а у грецьких зоопарках-павичі і павички

і кожна мрія-Господу свічка-перед образом Вседержителя

Верховні багато Радяться і ми зависаємо у сірих буднях

для неба майже все земне глум чи гамір

а нас зловило КГБ

коні в яблуках, степові, гарні

а ми безкарні і захмарні

реінкарновані поети століття і імперії, що минула...

Олександра Медвідь

Я відкриваю її вірші і занурююсь в те, що відбувається у моєму житті. Вона веде мене своєю поезією на край прірви моїх роздумів і спонукає думати... думати і жити.

 

Читать

Среда 31 октября 2018
Сообщение прочтено 31 раз
skorpio_52 | 2018-10-31 22:53:08

Якщо тендітна жінка може так самовіддано служити своїй Українській землі, невже ти не встанеш поряд? – Олег Володарський

«Згадую багатьох. І знаєте, завдяки ним я тримаюся. Коли втома і опускаються руки, коли панічна хвиля «всьо пропало» збиває з ніг, а ґвалт «зрадо-перемог» і «нас слівают» такий, що не чути власного голосу, Господь дає розраду, і я чую їхні голоси, і вони звертаються до мене… Вони кажуть: «Не здавайся, давай вперед, братан! Ми прикриємо!»

Дмитро Поворотний

Не буває випадкових зустрічей. Його Величність Випадок має правильне, справжнє ім’я – Всевишній.

Перша героїня циклу «Покута» проекту «Сповідь». Ольга Чіхелідзе. Тендітна українська дівчинка, чиє єврейське коріння прокинулося в ній несподівано навіть для неї самої. Волонтер. Дружина грузинського воїна, який на передовій захищає Україну. І не важливо скільки їй років. Головне, що завдяки своїй доброті та відкритому серцю, вона зберегла в собі дитячу віру в диво.

Ольга Григорівна Чіхелідзе. Ще на початку війни вона пішла до воєнкомату, аби їй дозволили захищати свою країну. Їй відмовили. А ця маленька жінка з величезним серцем не стала сидіти, склавши руки, і вирішила для себе, що скільки стане сил, допомагатиме в нелегкій справі оборони країни в період гібридної російсько-української війни. І вже не перший рік вірно слідує своїм переконанням.

Оля не боїться братися за надскладні, найважчі долі поранених, поділяючи їх біль та тугу, віддаючи всю себе. Її неймовірний дух та велике серце, котрі лише дивом уміщаються в такому маленькому і тендітному тілі, а також думки вже не перший рік там, на фронті. А тепер там ще й серце, котре вона, не сумніваючись, віддала Зурабу.

Молитися на самоті. Пошепки. Біллю. Самотністю. Не визнаючи золота куполів. Але ВІРУЄ. Кається. І живе далі, рятуючись від болю війни любов’ю. В очах цієї жінки дощ, що омиває її палко кохану Батьківщину. Киянка. Журналіст. Волонтер.

Складно писати. Ледве стримую емоції. В той час, як найкращі гинуть на фронті, в тилу, в самому серці нашої Батьківщини, нам влаштовують Бабин Яр, в котрому знищують вже не тіла, а душі. Знищують підло, по-диявольськи, чим раз сильніше закручуючи іржаві гайки «РАБСТВА».

Відданість та відвага, що не залишають простору для зневіри та сумнівів. І сильний дух Молитви, котрий вимагає від тебе підійти до краю могили, що була уготована тобі внуками та правнуками червоних катів, і прийняти свою долю. І в останню мить, в останню секунду все зміниться. Нація здригнеться. Серця почнуть голосно повторювати ГІМН, котрий, наче молитва, рятував нас в Донецькому аеропорту, в Дебальцево, на Майдані…

Тисячі душ, тисячі сердець і рук об’єднаються у величезну Армію Волі і Нація, нарешті, відродить свою силу. Силу, яка заради живих і в ім’я тих, кого з нами вже немає, не дозволить ні знекровлювати нашу державу тут, в тилу, ні заливати кров’ю на фронті. Нікому не дозволить.

Страшно дивитися в прірву, на краю якої стоїш… Але, як би не сподівалися вихованці кремлівського мордору, ця прірва не стане нашою могилою. Ті з нас, хто скинув кайдани сірості, байдужості і егоїзму, присвятивши всього себе Україні, навчилися літати.

Навіть сам не помічаю, як почав цитувати Ольгу Чіхелідзе. Якщо тендітна жінка може так самовіддано служити своїй Українській землі, невже ти не встанеш поряд. Скільки тепла, доброти, щирості, в цій неймовірній людині.

А ще вона вкрай втомлена. Давно закінчились сили. А потім закінчилися останні сили. А потім найостанніші. І тоді Господь дав їй підтримку і опору. Зураба.

Будеш проходити повз, жовто-синій, вдячно посміхнися
Читать

Суббота 27 октября 2018
Сообщение прочтено 28 раз
skorpio_52 | 2018-10-27 23:27:11

Священик Петро Мартинюк врятує від сумнівів та неспокою, допоможе не зірватися в прірву відчаю чи горя – Олег Володарський

Перш за все, хочу подякувати Рівненській митрополії УПЦ КП. Юрій Качан, секретар архієпископа Рівненського і Острозького Іларіона дуже допоміг знімальній групі в організації зйомок програми «Сповідь».

Випадково перед тим, як розпочати статтю натрапив на фото Варвари Мартинюк, доньки священика Петра Мартинюка, проректора Рівненської духовної семінарії УПЦ КП.

Людина-загадка. Ні, він абсолютно відкритий до діалогу, а наша «Сповідь» була щирою та відвертою. Загадкою для мене стало інше. Глибина. І відчуття повної відсутності метушливості, впевненість в Господі, і в обраному життєвому шляху. Для мене це і є справжня велич.

Це були зйомки четвертої в той день передачі. Було складно, і сили танули разом з воском палаючих свічок. Глибина. Велич. У нас відбувся неймовірний діалог. Священик і прихожанин. Ми дивилися одне одному в очі і розуміли – від нашого діалогу залежить вкрай багато. І для кожного з нас, і для Віри, котра визначає наше життя, і для людей, що будуть робити для себе серйозні висновки, дивлячись цю передачу.

Величезний храм і два маленьких українця. У одного ВЕЛИЧ віри Господньої, у іншого – запитання прихожанина і християнина. Доступ до спілкування зі священнослужителями моєї рідної та кровної церкви дає мені Господь і Церква.

Вкрай важливим такий діалог є саме сьогодні, напередодні автокефалії. Історична справедливість через 450 років. Страшна цифра. Надзвичайно страшна. Кремлівська церква привила не властиві нам цинічність, байдужість і хамство. Ця штучна релігія замість чистоти Молитви і сили Духу заарканила волевиявлення і намагалася своїми путами скувати вільний дух нашої нації. Спотворена кривавим режимом «шарікових», вона стала секретною службою по спостереженню за нашими душами, засобом впливу на них.

І як же це важливо, коли проїхавши 6 000 кілометрів, ти бачиш навпроти себе очі священнослужителя, котрий відчуває твій біль. І не просто відчуває, а відповідає тобі на нього милосердям. Куполи Храму і Господня тиша дали нам можливість спілкуватися душами.

Ми втратили метушню матеріального світу. Поза соціумом. Поза соціальною обмеженістю такого складного і заплутаного сьогодення. Потім ми спілкувались про це. Говорили про те, як багато існує того, що заважає нам спілкуватися одне з одним відверто та щиро. Відкрито. На очах у Бога. Ми не завжди це розуміємо. Не завжди почитаємо Господа.

Отець Петро викладає в духовній семінарії. Часто буває так, що священик канонічно і літургійно знає, як проводити службу і проповідь. Він виконує свою роботу гідно і в Господі. Проте почути душу, як Ісус, до снаги не кожному. Врятувати від сумнівів та неспокою. Заспокоїти. Подарувати Віру. Вчасно надати молитву, котра допоможе не зірватися в прірву відчаю чи горя. Люби ближнього свого, наче себе САМОГО. Врятуй його. Врятуй, отче!

І коли я побачив очі цієї
Читать

Среда 24 октября 2018
Сообщение прочтено 31 раз
skorpio_52 | 2018-10-24 22:05:57

Павло Долинський не навчений радянській покірності, він раніше за інших відчув небезпеку, яка загрожувала Незалежності України

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ». Герой програми Павло Долинський


Ми повинні пройти крізь самотність та перепони, крізь усамітнення і тишу, щоб віднайти місце, де ми зможемо танцювати свій незграбний танець і співати свою сумну пісню. Цей танець і ця пісня – старовинні ритуали, за допомогою яких свідомість приходить до усвідомлення власної людяності.

Пабло Неруда

Три вищих освіти. А потім…танцюючий правосєк! Котрий, обираючи між власними амбіціями та перспективами та майбутнім країни, на час війни обрав останнє. І тим більше я пишаюся тим, що Палові немає ще 30 років. Він практично ровесник України. Ровесник тієї Незалежності, котру моє покоління так і не змогло для нього відбудувати.

Діалог з такими хлопцями – наче ковток свіжого повітря. Йому, на щастя, не знайомі пережитки радянського минулого, в той час як моє покоління змушене нищити «совок» не тільки в державі, а й в собі. Це і є справжня МУЖНІСТЬ – говорити про свою країну вкрай відверто, і попри всі намагання змінити нам оточуючий простір, вміти бачити, чути і поважати сьогодення, минуле і майбутнє своєї України. І не знати, не розуміти і не приймати залежну Україну.

Тінь кремлівської вежі затьмарює наше майбутнє, наче брудна хмара, залишаючи після себе тисячі могил патріотів. Бути готовим померти за свою країну, але вижити. Не смій, жовто-синій, чуєш мене, не смій забувати про те, яка відповідальність на тих, хто в тилу, перед тими, хто щораз ризикує собою на передовій!

Я ані на мить не сумніваюся, що, повернувшись з фронту, ці люди обов’язково відіграють свою роль в нашому суспільстві, більше того, саме вони стануть авангардом тих подій, котрі чекають на нас найближчим часом. А якщо ці люди ще й танцюють на війні…

Якщо з нами Бог і Україна, то хто проти нас? Мужність? Ідеали? Ці слова вже спаплюжили в своїх гучних промовах ті, хто знає про війну лише з доповідей підлеглих. Та й занадто вони гучні для тих, хто вже не перший рік живе під акомпанемент шуму пострілів.

Все водночас складніше та простіше – Павло не зміг би інакше. Не навчений радянській покірності, він раніше за інших почав відчувати небезпеку, яка загрожувала тій юній Незалежності, яку отримала наша країна. А Майдан, війна – він там тому, що не зміг би дивитися в очі ані батькам, ані майбутнім нащадкам, вчини він інакше. Ці хлопці не будуть чекати на окупацію, вони не дозволять принижувати жовто-сині кольори нашого прапора, вони будуть безжально воювати з усіма, хто насмілиться зазіхнути на їх СВЯТИНІ – землі Української держави та свободу нашої НАЦІЇ.

Ми, наче маленькі діти, ходимо навколо столу, на якому сидить черговий «вихователь» майбуття. І цей шоколадний «педагог» так нагадує персонаж фільму «Джентльмени удачі», тільки з наклейками карамелі і зефірок навколо обрюзглої шиї, на якій вільно катаються негідники і вороги нашого суспільства.

Це саме він, Удав, із Владиславом Грищенко (Бучею) йшов на підбитому БТР повз сепарів, а потім, важко поранений, ще довго відстрілювався. Ламалася техніка, не людина. Це саме він, Павло Долинський, говорив в ефірі телеканалу карамельного вождя про те, що хлопців, які воюють за нашу державу, не визнає влада шоколадних. Вони ладні померти за нас, але їм надважливо розуміти, що все це НЕ ДАРЕМНО. В ім’я України!

А у відповідь бездушне мовчання і апатичність тих, хто поспішає по
Читать

Суббота 20 октября 2018


«Захист Батьківщини і оборона культури. Велична Батьківщино, всі духовні скарби твої, всі невимовні принади твої, всю твою невичерпність у всіх просторах і вершинах – ми будемо боронити. Не знайдеться таке зачерствіле серце, щоб сказати: не думай про Батьківщину. І не тільки в святковий день, але і в щоденній праці замислюємося про все, що вчиняємо про Батьківщину, про її щастя, про її велич всенародну. Через все і поверх усього знайдемо будівельні думки, які не в людських термінах, не в самості, але в істинній самосвідомості скажуть світу: ми знаємо нашу Батьківщину, ми служимо їй і покладемо сили наші на оборону її на всіх її шляхах».
Микола Реріх
А люди йдуть. За одним другий і третій, і так без кінця. Вороги й друзі, близькі й сторонні – і всі кричать у мої вуха криком свого життя або своєї смерті, і всі лишають на душі моїй сліди своїх підошов. Затулю вуха, замкну свою душу і буду кричати: «Тут вхід не вільний!»
Михайло Коцюбинський «Intermezzo»
...
Читать

Пятница 19 октября 2018


Сказати, що я люблю Західну Україну значить сильно применшити. Я її обожнюю! Захоплююся! Всім серцем, всією душею, кожною крапелькою своєї людської свідомості. Це щось таке жадане і надзвичайно смачне, від чого з’являється внутрішній танець душі. Вулички Львова, тиша міста Рівне, м’яка ніжність Закарпаття. Суміш запахів, надії та історичної культури предків. Повітря спадщини поколінь. Життя орнаментів і дерев’яних церков.

650 км до урочища «Борсучня», родової землі Василя Саманюка. Гуцульський побут. Спокій та мудрість. І впевнений погляд такого здавалось би маленького на тлі величних гір, але такого сильного, міцного душею і духом чоловіка. Сходження в гори. У піднебесся. 1 500 метрів. Коні. Дощ. Ліс. Бесіда. Тепла дерев’яна гірська хатина і дзвіночки на збруї домашніх тварин. Кровна ніжність. З чашкою парного молока, з бринзою, з медом і грибною юшкою.
Звідти видно всю Україну. Там вижив непокірний дух УПА. Там рятували себе гуцульські діти і жінки. Там тривало життя і ніколи не закінчувалася УКРАЇНА. Він – Саманюк на початку сходження в цю Українську Шамбалу так і сказав: «Ми йдемо до Бога, в піднебесся».
Я з дитинства вірю в чудеса. Вірю в Господа. І зараз збираю після «Сповіді» зі священиками свічки. І під час програми їх запалюю. Це дуже важливо для мене, це наче продовження діалогу з Богом. Хресна хода. Коли ти хочеш відмолити все те, що залишилося назавжди в минулому, і попросити у Господа тиші, щастя і третього хлопчика (сина).
Родина, рідне місто, пам’ять предків – все це не гучні слова, а маленькі частинки душі, зрадити які означає зрадити самого себе. Багато хто поїхав. Ми втратили зв’язок з багатьма родичами. Але я так чітко і контрастно пам’ятаю моє запитання бабусі: «Чому ми не поїхали?» і її відповідь: «Розумієш, малий, ми дуже-дуже любимо цю країну. Ми не зможемо без неї жити».
...
Читать

Среда 17 октября 2018


«…Не в тому жах, що тепер жити важко, а в тому, що образливо»
Ліна Костенко
Найстрашніше в нас – продажність. Це той гріх, який не дає нам можливості вдихнути свою свободу та незалежність на повні груди. Мене завжди переслідує цей страх – несподівано обернувшись, побачити підле і низьке зрадництво. І нехай «знаючі» люди кажуть, що ми можемо не звернути на це увагу або переусвідомити це гуманно і з милосердям. Не вірю!
Залишаючись один на один з собою і зі своїми думками, ламаються навіть найсильніші. Шукають пояснення підлості. Гризуть себе. Зсередини. До крові. До знищення. І добре, якщо він знайде в собі сили піднятися. А якщо ні?
...
Читать

12Вперед | Указать страницу
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены