<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в блоге skorpio_52 искать в постах/комментариях пользователя
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Календарь

 Май 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
2
3
4
5
7
8
9
10
12
14
15
16
18
19
21
22
23
25
26
28
29
30
31
#

Записи

Среда 27 мая 2020
Сообщение прочтено 14 раз
skorpio_52 | 2020-05-27 17:06:11

Щирість та відданість, з якою Марія Нікорич служить людям, не викликають жодних сумнівів – Олег Володарський 

 

Мешканці Новоселиці так пояснюють те, яке населення заселяє їх місто: «Українці і румуномовні молдавани. Молдовани розмовляють румунською, і вони це визнають. Натомість румунами себе вони не вважають».

Перша згадка про Новоселицю датується 1456 роком під назвою Шишківці. З 1617 Новоселиця перебувала у складі Молдавського князівства. За Бухарестським мирним договором 1812 року увійшла до Російської імперії. А у 1828-му, після врегулювання кордону між Австро-Угорською та Російською імперіями, була поділена на австрійську і російську частини по річці Рокитна. Додатковим імпульсом для розвитку Новоселиці було прокладання залізниці (1884 р – Чернівці-Новоселиця і 1892 р. – Жмеринка-Новоселиця), завдяки чому містечко стало значним транзитним пунктом. На початку ХХ століття у Новоселиці з 12 тисяч населення 80 відсотків були євреї. Саме через Новоселицю проходив перетин торгових шляхів, зокрема, до Центральної Європи і країн Балканського півострова. І євреї тут оселилися і розвивалися. Зараз про багату єврейську історію Новоселиці свідчить лише стара занедбана синагога у центрі міста та єврейські цвинтарі. 

 

Пані мер – історик за фахом, Марія Іллівна закінчила університет у Кишиневі. Вона розповідає: «Наше місто має багато родзинок. Серед них – вулиця Джона Ріда, американського журналіста. Він був тут, коли їхав у буремний Петроград під час революції 1917 року, перетнув кордон, і на нашому вокзалі сів у потяг. У нас немає визначних архітектурних пам’яток. Але у Новоселиці ми маємо історичну пам’ятку – це місцеву синагогу. В часи Союзу у ній був будинок піонерів, а потім із синагоги будинок піонерів перевели у православну Георгіївську церкву. Потім у цій церкві зробили ремонт, вона велика і вважається головною у місті».

На стіні у кабінеті міського голови висить копія газети «Лондон Таймс» за 1876 рік, поставлена у рамку: «Мені цю копію подарувала єврейська громада з Ізраїля, – каже міський голова. – У місті Рамат-га-Шарон живуть нащадки вихідців з Новоселиці, там є цілий квартал, є там синагога мучеників Новоселиці. Я була там двічі на відкритті меморіального комплексу, присвяченого жителям Новоселиці, які загинули у роки Голокосту. На фото у цій газеті зафіксовано відправку з Новоселицького вокзалу всього необхідного для російської армії у російсько-турецькій війні 1877-78 років. Тоді тут була російська імперія. Через Новоселицю проходить кордон двох історичних територій – Бессарабії і Буковини. Річка Рокитнянка розділяла колись Австро-Угорську і Російську імперії. Ми з вами на території Бессарабії, перейдемо через маленьку річечку і вже буде Буковина».

Джерело: http://vaadua.org/news/novoselicya-ievreyske-minule-hristiyanske-suchasne 

 
Читать

Воскресенье 24 мая 2020
Сообщение прочтено 20 раз
skorpio_52 | 2020-05-24 17:51:14

Сьогодні, тут і зараз, в тилу і на фронті твориться новітня історія України – Олег Володарський




Молитва за зєднання всіх християн

Ти Господи, зєднав різні народи у визнаванні святого імені Твого, благаємо Тебе за зєднання всіх християн, а зосібна за християнські народи Сходу. Просимо Тебе, влий у нас усіх бажання єдности, щоб ми разом творили одне стадо під проводом одного пастиря. Учини, Господи, щоб вони перейнялися наукою своїх святих учителів, які є однаково й нашими отцями у вірі. Бережи їх від злого, що могло б їх від нас відлучити. Дух згоди й любові, що є знаком Твого перебування між вірними, нехай прискорить той день, в якім наші бажання злилися б з їхніми, щоб так кожний нарід усякої мови пізнав і прославляв Господа нашого Ісуса Христа, Твого Сина. Амінь. 

 

Отець Ігор Шемяков, настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці (м. Чернівці) 

Оголений нерв війни. Він пульсує болем в країні. В суспільстві. Між людьми. Біля могил. В церкві. Поруч з іконами. Неможливо описати словами всі ті почуття, що сповнюють душу тих, кому не байдужа Україна. Тих, кому не однаково.

 
...
Читать

Среда 20 мая 2020
Сообщение прочтено 19 раз
skorpio_52 | 2020-05-20 18:56:13

Михайле, ми продовжуємо іти кожен своїм шляхом, не зраджуючи собі – Олег Володарський 

 

 

הֲרֵינִי רוֹצֶה לֵילֵךְ (למקום פלוני. ויאמר את שם המקום אליו בכוונתו ללכת)

בִּרְשׁוּת ה' יִתְבָּרֵךְ וּלְמַעַן שְׁמוֹ.רבונו שֶׁל עוֹלָם: בְּדִבְרֵי קָדְשְׁךָ כָּתוּב לֵאמֹר: הַבּוֹטֵחַ בַּהּ' חֶסֶד יְסוֹבְבֶנוּ. ה' אֱלֹקִים אֱמֶת, תֵּן לִי בְּרָכָה וְהַצְלָחָה בְּכָל מַעֲשֶׂה יָדַי, כִּי בָּטַחְתִּי בְּךָ שֶׁתִּשְׁלַח לִי בְּרָכָה, וִיְקוּיַם בִּי מִקְרָא שֶׁכָּתוּב "הַשְׁלֵךְ עַל ה' יְהָבְךָ וְהוּא יְכַלְכְּלֶךָ", אָמֵן.

З історії: засновник хасидизму лікував Олексу Довбуша

У середині ХІХ ст цадик – духовний провідник – Ізраель Фрідман був змушений втекти від переслідування з Росії (міста Ружин) до Австрії й осів у Садгорі, де знаходиться його могила. Його поважали не лише іудеї, до ребе приходили просити благословіння представники інших народів і релігій. Нащадки Фрідмана у 70-ті роки ХІХ ст збудували синагогу, яка стала окрасою містечка. Лінія Ружинсько-Садагурських хасидів розділилася на шість «домів» – Вижницький, Боянський, Садгірський, Кимпулунзький, Чортківський і Гусятинський. Представники домів розселилися по всьому світу.

Хасидизм
Читать

Воскресенье 17 мая 2020
Сообщение прочтено 29 раз
skorpio_52 | 2020-05-17 19:05:43

Капелан і пілігрим Назарій Гагалюк, котрого з діда-прадіда навчали незалежній Україні і котрий поїхав відшукувати українство на фронті та у своїй душі – Олег Володарський

 

Псалом 111

Блажен муж, що боїться Господа i дуже любить заповiдi Його. Сильним на землi буде поколiння його, рiд праведних буде благословенний. Слава i багатство буде в домi його; праведнiсть його перебуватиме вiчно. У темрявi сяє свiтло праведниковi: вiн лагiдний, милосердний i справедливий. Добрий чоловiк має милосердя i в позику дає; на судi вiн твердо говорить слово своє. Вiн повiки не захитається. Пам’ять праведниковi буде вiчна, лихих наклепiв вiн не убоїться; серце його надiється на Господа. Упевнене серце його: вiн не злякається, коли побачить ворогiв своїх. Вiн роздає щедро, подає вбогим, праведнiсть його перебуватиме вiчно, сила його пiднесеться у славi. Побачить це нечестивий i розгнiвається, заскрегоче зубами i згине; бажання нечестивцiв не здiйсниться.

 

Протоієрей Назарій Гагалюк, капелан окремої десятої гірсько-штурмової бригади, настоятель храму святого апостола Петра і Павла (м. Чернівці)

 

Вогнем і димом пахнуть едельвейси…

Свій четвертий день народження святкує народжена війною, загартована в запеклих боях 10-та окрема гірсько-штурмова бригада «Едельвейс» ОК «Захід» Сухопутних військ ЗС України. Вже відразу після свого створення вона потрапила в епіцентр вогняної вирви війни. Гірським піхотинцям дісталась важка ратна робота на підступах до Мар’їнки і Красногорівкі в Донецькій області, Попасної, Золотого, Гірського, Новотошківського, Кримського, Трьохізбенки на Луганщині. За цей час бригада повернула під повний контроль української влади Новоолександрівку й Катеринівку. Формував бригаду Герой України полковник Василь Іванович Зубанич. Він фактично став названим батьком цього прославленого в запеклих боях з ворогом військового об’єднання.

На День Незалежності, 24 серпня 2016-го, за вагомі досягнення бригади у справі захисту держави й за низку успішно виконаних завдань у районі АТО Президент України Петро Порошенко вручив бойовий прапор частини її комбригу полковнику Василю Зубаничу. За два роки президент так само вручив бойові прапори 8-му, 108-му, 109-му окремим гірсько-штурмовим батальйонам, що входять до складу з’єднання. Відтак, ця бригада – єдина у ЗСУ, в якій всі окремі частини мають бойові прапори. Погодьтесь, таку честь ці бійці заслужили важкою ратною працею, щедро скропленою кров’ю і потом наших героїв.


...
Читать

Среда 13 мая 2020
Сообщение прочтено 29 раз
skorpio_52 | 2020-05-13 19:30:05

Орест Сірецький дихає українством. Він посіяв зерна любові до Неньки-Батьківщини в тисячах сердець – Олег Володарський 

 

«Чи був такий рік, щоб «Маланку» у Вашківцях не водили?» — питаю у завідувачки Музею «Маланки» Наталі Хачман. «Не було! — відповідає. — Навіть у радянські часи, коли не дозволяли перевдягатися, наші маланкарі все одно перебиралися і ходили кутами, городами, бо на центральній дорозі міліція їх ловила, саджала на 15 діб. Маланкарі в рідному місті всі стежечки знають, де міліція машиною не проїде». За словами голови Вижницької «Просвіти» Дмитра Никифоряка, з наближенням дати маланкування до Вашківців зганяли міліцію з Чернівців та з різних районів області. Переодягнуті в цивільний одяг працівники КДБ вивідували прізвища вашківчан, що брали участь у «Переберії». Однак навіть у ті часи дотепні буковинці використовували обряд, щоб підтримати один одного в надії на визволення і на створення Української держави. «Вашківчанам дуже не подобалася радянська пропаганда «войовничого атеїзму», — розповідає «УМ» Дмитро Никифоряк. — Якби вони виступали проти цього відкрито, їх відразу б арештували й ізолювали від суспільства. А в ході Переберії, під прикриттям масок, можна було сказати і дотепне слово, і гостре, і натяком закликати берегти свою мову, віру і звичай. Люди розуміли це з півслова, з вигуку, з костюму й маски».

Про «Маланку» хотів зняти фільм Іван Миколайчук. Але, зважаючи на цензуру, зміг показати лише її фрагмент у фільмі «Така пізня, така тепла осінь». «Миколайчук не визнавав сучасних масок, у фільмі лише стародавні, — згадує знаний культурний діяч, виконавчий директор фестивалю «Вашківецька Маланка» Орест Сірецький. — Ми ще пам’ятаємо, як звідусіль зносили костюми і з яким захопленням говорив він про «її величність «Переберію».

Джерело < strong>https://w ww.umoloda .kiev.ua/n umber/3109 /164/10790 7/

 

Сірецький Орест Ілліч, хореограф, засновник Міжнародного фестивалю народної творчості «Вашківецька Маланка»

Ми їхали засніженими дорогами Буковини, плануючи наступний знімальний день і прокладали маршрут «Вижниця-Виженка-Вашківці» – Там є неймовірний музей і багато моїх друзів, котрі вкладають в збереження і розвиток нашої рідної культури надзвичайно багато зусиль, – лунав з телефону сповнений теплом і хвилюванням голос Миколи Миколайовича Шкрібляка.

 


Читать

Понедельник 11 мая 2020
Сообщение прочтено 41 раз
skorpio_52 | 2020-05-11 12:36:53

Капелан Петро Лукинюк з теплом розповідає про наших хлопців і скромно про те, що сам робить для них – Олег Володарський 

«Я граю на скрипці, відколи мені п’ять років. Великим шанувальником цього інструмента і музики загалом є моя мама. Саме вона віддала мене у такому ранньому віці навчитися грі. Я всім розповідаю історію, як ми пішли до приватного вчителя. Тоді він зі мною позаймався два місяці й сказав, що з мене ніколи не буде скрипаля. Але моя мама не здалася, віддала мене в музичну школу №2. Уже там завдяки моїй вчительці Дутовій Наталії я здобув необхідну базу знань і навчився скрипці.

У нас працює правило: щоб чогось досягти, треба займатися щодня. Я завжди порівнював заняття з їжею. Не можна їсти один раз на тиждень багато, а потім не їсти. Треба займатися регулярно, щодня, і дуже важливо робити це свідомо. Я грав по сім-вісім годин на день, щоб мати результат. У вісім років я вже виступав на конкурсах, а з дев’яти грав концерти з симфонічним оркестром. Але, якщо я скажу, що з того віку вже знав, що це моє, –збрешу. 


Були різні періоди. Спочатку було просто цікаво: щось там скрипить, я можу потримати скрипку в руках. Потім була відраза, я не хотів займатися. Певно, так у всіх буває. В 11-12 років були моменти, коли я говорив, що закину скрипку. Але в глибині душі розумів, що це моє. І щойно я це остаточно збагнув, то вирішив: або я роблю це якісно, або не роблю ніяк. Тому я постійно грав і вчився. Граю і вчуся досі. Й робитиму це надалі.

У вільний від занять час я багато виступаю. Часто практикую вуличну музику. Я грав у Чернівцях на Кобилянської, тепер граю і закордоном на вулицях. Напевно, саме завдяки вуличній музиці я там вижив. Це мені дало можливість заробити на навчання, допомогло навчитися заробляти гроші скрипкою, правильно подавати себе у людних місцях. Це такий кайф і азарт, адже ти ніколи не знаєш, кого зустрінеш на вулиці: людей, які тобі подякують матеріально, чи тих, хто помітить тебе і запропонує круту можливість. У мене було і те, і те.

Я грав у різних місцях, побував у 12 штатах і в Канаді. Коли граю на вулиці, то спершу дізнаюся, які закони у тому чи іншому місті. Якщо все дозволено, шукаю людне і водночас тихе місце. Це досить складно, адже мусиш так зіграти, щоб привернути увагу людей, які тебе зовсім не знають. А ще складніше ту увагу втримати. Це школа життя. Саме на вулиці я отримав досвід, якого не дає жодна сцена. Закордоном я також багато граю для українців на різноманітних фестивалях та святах. Наші люди там усюди. А ще я обов’язково відвідую там українську церкву, тому можна сказати – раз на тиждень я повертаюся додому».

Джерело: htt ps://shpal ta.media/2 019/10/02/ skripka-do pomogla-vi zhiti-v-ss ha-kostyan tin-lukiny uk-pro-vul ichnu-muzi ku-koncert i-ta-chern
Читать

Среда 6 мая 2020
Сообщение прочтено 16 раз
skorpio_52 | 2020-05-06 18:37:40

Михайло стояв і в переповненій залі шукав лише очі мами, сповнені гордості за свого талановитого сина – Олег Володарський 

 

Інколи він не міг змусити себе повернутися до напівзруйнованого храму, щоб домалювати свою ікону… Вона приходила до нього уві сні й у таких напівснах-напіввидіннях – образ Богородиці зливався з образом матері. І він вже сам не розумів до кого саме звертався і з ніжністю простягав руки. Він розумів, що образ Матері Божої в провалі давно вже зруйнованого купола старовинного храму на фоні зоряного неба є чи не єдиним промінчиком світла і тепла, що зігріває його душу і дає наснаги жити далі.

 

Метушня великого міста з його ґвалтом, постійним невпинним рухом сприймалася маленьким босоногим хлопчиком-художником як щось чуже, зайве в його усвідомленні Божого замислу. Аромат парфумів йому замінював запах омитого дощем бузку і квітучих яблунь, сяйво та мерехтіння вітрин він не помічав, зачарований сонячним сяйвом в небесній блакиті, а в перехожих, що проходили повз бачив лише відлуння душі в очах, не помічаючи барвистих обкладинок яскравого одягу.

Він ще не знав, як треба молитися, але в образі Матері Божої бачив і свою маму теж. Він звертався до Неї з відкритим серцем і з усією любов’ю на яку був здатен. Прокинувшись, він біг на площу, сідав біля фонтану і малював перехожих. Інколи йому таланило і хтось з перехожих замовляв йому свій портрет чи купував в нього малюнок із зображенням площі. Тоді він, завжди голодний, купував собі свіжого запашного хліба і з жадібністю ковтав його, майже не відчуваючи смаку. Проте ніколи не забував поділитися зі своїми пернатими друзями, що кожного дня чекали його на площі.

Він бачив людей по-особливому і багато хто, отримавши свій портрет із рук маленького художника, ніби з подивом впізнавав себе на малюнку і йшов далі заворожений, ніби заново знайомлячись з таким незвичним собою. Цей часто замурзаний і завжди голодний хлопчик зображував не форму, а зміст і по-дитячому щиро радів кожному доброму слову на свою адресу.

Старанна, кмітлива маленька людина, він не помічав форм, заворожений суттю людей, речей і подій. Спустошений своєю одночасно такою глибокою і наївною творчістю, він щоночі повертався до благословенної тиші напівзруйнованого храму, де його чекала Матір, до якої він звертався словами ще не вивченої молитви. Прокинувшись зранку, він обіцяє собі, що одного дня він все ж таки зуміє втілити в Іконі образ з його снів. Той образ, котрий своїм теплом укриває його від самотнього, голодного життя і котрий він обов’язково подарує святій Єрусалимській землі…

З книги Олега Володарського ‎פנינת ירושלים («Єрусалимська перлина») 

 

Вперше за два роки переписую статтю. Звичайно, кожна з 200 статей проходить коректуру та редактуру, проте змінюється форма, інколи акценти, але не зміст.
Читать

Пятница 1 мая 2020
Сообщение прочтено 29 раз
skorpio_52 | 2020-05-01 18:50:37

Українська Національна музична академія ім. Чайковського отримала ліцензію на створення в Китаї Міжнародної музичної академії — Женьмінь жибао




Китай готує видачу ліцензії НМАУ ім. Чайковського для створення Міжнародної музакадемії в рамках ініціативи «Пояс і дорога» Український прорив!

Випускники спільного освітнього проєкту України і Китаю – Міжнародної музичної академії імені Чайковського, яку створять на базі китайського університету, матимуть дипломи відразу двох навчальних закладів.

Українській Національній музичній академії імені Чайковського (НМАУ) дали ліцензію на створення Міжнародної академії музики імені Чайковського на базі Хеншуйського університету (Китай). Про це повідомляють на сторінці ректора НМАУ Максима Тимошенка у Facebook.

Всі статті по темі дивіться тут

За словами ректора, колектив НМАУ очікував надання ліцензії від міністерства освіти Китаю на створення музичного освітнього проєкту міжнародного рівня протягом року. «Це перемога нашої музичної освіти на міжнародній арені», – підкреслив Тимошенко.

Випускники Міжнародної академії музики матимуть відразу два дипломи – диплом та сертифікат бакалавра Хеншуйського університету і диплом бакалавра НМАУ, повідомляють на сайті українського навчального закладу. Освітня програма на рівні бакалаврату передбачає навчання за двома спеціальностями – музичне мистецтво і музикознавство. Щорічний набір студентів становить 240 осіб.

Переклад статті, яка викладена на са мому провідному інтернет ресурсі КНР- Женьмінь Жибао

Нещодавно Міністерство освіти КНР дало згоду на створення Міжнародної академії музики і мистецтв ім. П.І.Чайковського при Хеншуйському університеті, що є спільним освітнім проєктом між Хеншуйським університетом і Національною музичною академією України ім. П.І.Чайковського. Міжнародна академія
Читать

Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены