Хто жінку чеснотну знайде? а ціна її більша від перел:
довіряє їй серце її чоловіка, і йому не забракне прибутку!
Вона чинить для нього добро, а не зло, по всі дні свого життя.
Шукає вона вовни й льону, і робить охоче своїми руками.
Вона, немов кораблі ті купецькі, здалека спроваджує хліб свій.
І встане вона ще вночі, і видасть для дому свого поживу, а порядок служницям своїм.
Про поле вона намишляла, і його набула, із плоду долоней своїх засадила вона виноградника.
Вона підперізує силою стегна свої та зміцняє рамена свої.
Вона розуміє, що добра робота її, і світильник її не погасне вночі.
Вона руки свої простягає до прядки, а долоні її веретено тримають.
Долоню свою відкриває для вбогого, а руки свої простягає до бідного.
Холоду в домі своїм не боїться вона, бо подвійно одягнений ввесь її дім.
Килими поробила собі, віссон та кармазин убрання її.
Чоловік її знаний при брамах, як сидить він із старшими краю.
Тонку туніку робить вона й продає, і купцеві дає пояси.
Сила та пишність одежа її, і сміється вона до прийдещнього дня.
Свої уста вона відкриває на мудрість, і милостива наука їй на язиці.
Доглядає вона ходи дому свого, і хліба з лінивства не їсть.
Устають її діти, і хвалять її, чоловік її й він похваляє її:
Багато було тих чеснотних дочок, та ти їх усіх перевищила!
Краса то омана, а врода марнота, жінка ж богобоязна вона буде хвалена!
Дайте їй з плоду рук її, і нехай її вчинки її вихваляють при брамах!


Кто найдет добродетельную жену? цена ее выше жемчугов;
уверено в ней сердце мужа ее, и он не останется без прибытка;
она воздает ему добром, а не злом, во все дни жизни своей.
Добывает шерсть и лен, и с охотою работает своими руками.
Она, как купеческие корабли, издалека добывает хлеб свой.
Она встает еще ночью и раздает пищу в доме своем и урочное служанкам своим.
Задумает она о поле, и приобретает его; от плодов рук своих насаждает виноградник.
Препоясывает силою чресла свои и укрепляет мышцы свои.
Она чувствует, что занятие ее хорошо, и - светильник ее не гаснет и ночью.
Протягивает руки свои к прялке, и персты ее берутся за веретено.
Длань свою она открывает бедному, и руку свою подает нуждающемуся.
Не боится стужи для семьи своей, потому что вся семья ее одета в двойные одежды.
Она делает себе ковры; виссон и пурпур - одежда ее.
Муж ее известен у ворот, когда сидит со старейшинами земли.
Она делает покрывала и продает, и поясы доставляет купцам Финикийским.
Крепость и красота - одежда ее, и весело смотрит она на будущее.
Уста свои открывает с мудростью, и кроткое наставление на языке ее.
Она наблюдает за хозяйством в доме своем и не ест хлеба праздности.
Встают дети и ублажают ее,- муж, и хвалит ее:
"много было жен добродетельных, но ты превзошла всех их".
Миловидность обманчива и красота суетна; но жена, боящаяся Господа, достойна хвалы.
Дайте ей от плода рук ее, и да прославят ее у ворот дела' ее!

Минуло вже вісім років, як була надрукована ця стаття, то були інші часи, та й самі ми були зовсім іншими. Ось на що тоді звертали увагу люди, а зараз багатьом не до того. Але частина наших проблем криється в тому, що ми не чуємо і не розуміємо один одного. Ми толком і не вміли, а зараз чимало людей ще й очерствіли, озлобилися… От і виходить якесь замкнуте коло. Коли набирав, цей текст (а набирав довго), то дала про себе знати ось та емоційна стриманість. Це навіть почало виводити з рівноваги: розмови про почуття, любов, сльози... Ще минулого чи навіть позаминулого року хотів обговорити цю статтю, але чомусь не зробив цього. Були мабуть важливіші теми, як я тоді вважав.

Не скарги на брак взаєморозуміння, а повне нерозуміння – ось з чим інколи доводиться стикатися. От мучаться люди й інших мучать, а чому й самі не знають. Важко було набирати цей текст, не всі зрозуміють, дехто прочитавши, можливо, навіть плюватися почне. Але сподіваюся, що хтось таки прислухається до цих порад. Я й сам далекий від ідеалу, навіть ось тут доводилося сперечатися зі “слабкою статю”. Сподіваюся, що після написаного мене вибачать. Винуватий, бо інколи ставився до цього, як до гри чи інтрижки, а в них он як все серйозно, жінки інколи готові на все, аби влаштувати своє особисте життя. Деякі не хочуть чути жодних аргументів: ти, що чиясь власність? А навіть якщо й “чиясь”, то сьогодні це не всіх зупиняє. А якщо ні то їх взагалі ніщо не зупинить, кажуть: ми, що якісь закони порушуємо? Чоловіки не розуміють жінок, а ті звикли і часто вдають, що все нормально. Але це до пори до часу, а тоді висказують все – роками не можуть зупинитися і пробачити. Саме тому я й спробував назвати речі своїми іменами.

Цю тему можна довго обговорювати, але для цього потрібні відповідні умови. Потрібен час і емпатія, щоб вас правильно зрозуміли. Потрібна готовність сторін, а в нинішніх умовах цього важко досягти. Усі розгнівані, усе заполітизовано… Фактично не можливо убезпечити себе від свідків і їх втручання. Завжди знайдеться хтось третій, хто не зацікавлений у такому діалозі.

Кажуть: чого хоче жінка, того хоче бог. І доля правди в цьому є, бо сперечатися з жінками – це марна справа. Ну як без них, як ти їх переможеш, потрібно вчитися мирно співіснувати. А для цього чоловікам потрібно краще їх розуміти, бо як виявляється ми вихідці “з різних планет” - настільки по-різному проявляємо себе та сприймаємо одні і ті самі емоційні явища.

Шоколадні Діди Морози і Снігуроньки, мобільні телефони і мікрохвильовки, ялинку з цукерок і з лісу. Парфуми і телевізори, золото й срібло – усе це на прикінці грудня потрапляє до товариства потенційних різдвяно-новорічних дарунків. Та найдорожчі дарунки для нас у ці дні, як і завжди, - здоровя, успіх, добробут, радість, щастя, любов. І хоч їх не купиш ні за які гроші, та посприяти досягненням у відповідній сфері можна, подарувавши… книгу.
Таку, яка допоможе нам стати кращими, - у самопочутті, творчій самореалізації чи емоційних проявах. Та для передноворічної розмови обираємо книгу на тему таємничу, вишукану і вічно актуальну водночас. Отож іще раз про любов.
У церкві Миколи Доброго, що на столичному Подолі, і книжки – добрі. Тут у приязній атмосфері можна погортати котрусь, почерпнувши звідти пораду, актуальну для багатьох, - приміром як знаходити спільну мову з найдорожчими людьми. А який новорічний дарунок зрівняється з нами самими, зміненими на краще, якщо візьмемо добру пораду просто “до виконання”?!
Ця книжка привернула увагу своєю назвою. Довкола стільки скарг на брак взаєморозуміння, а тут, наче в унісон, - “Єва відчуває інакше”. Отже, має бути й Адам? Ще й автор - чоловік! “Цікаво, на скільки зміг взяти бік жіноцтва?” – з такою думкою й розкрила.
…А таки зміг! Навіть переконав, що ми вихідці “з різних планет”! Бо настільки по-різному проявляємо себе та сприймаємо одні і ті самі емоційні явища, що порозумітися зможемо, лише вивчивши “мову” протилежної статі, взявши до уваги всі її особливості – як вроджені “з пелюшок”.
...
Читать

Ибо Царство Небесное подобно хозяину дома, который вышел рано поутру нанять работников в виноградник свой и, договорившись с работниками по динарию на день, послал их в виноградник свой; выйдя около третьего часа, он увидел других, стоящих на торжище праздно, и им сказал: идите и вы в виноградник мой, и что' следовать будет, дам вам. Они пошли. Опять выйдя около шестого и девятого часа, сделал то' же. Наконец, выйдя около одиннадцатого часа, он нашел других, стоящих праздно, и говорит им: что' вы стоите здесь целый день праздно? Они говорят ему: никто нас не нанял. Он говорит им: идите и вы в виноградник мой, и что' следовать будет, полу'чите. Когда же наступил вечер, говорит господин виноградника управителю своему: позови работников и отдай им плату, начав с последних до первых. И пришедшие около одиннадцатого часа получили по динарию. Пришедшие же первыми думали, что они получат больше, но получили и они по динарию; и, получив, стали роптать на хозяина дома и говорили: эти последние работали один час, и ты сравнял их с нами, перенесшими тягость дня и зной. Он же в ответ сказал одному из них: друг! я не обижаю тебя; не за динарий ли ты договорился со мною? возьми свое и пойди; я же хочу дать этому последнему то' же, что' и тебе; разве я не властен в своем делать, что' хочу? или глаз твой завистлив оттого, что я добр? Так будут последние первыми, и первые последними, ибо много званых, а мало избранных.

 

Бо Царство Небесне подібне одному господареві, що вдосвіта вийшов згодити робітників у свій виноградник. Згодившися ж він із робітниками по динарію за день, послав їх до свого виноградника. А вийшовши коло години десь третьої, побачив він інших, що стояли без праці на ринку, та й каже до них: Ідіть і ви до мого виноградника, і що буде належати, дам вам. Вони ж відійшли. І вийшов він знов о годині десь шостій й дев'ятій, і те саме зробив. А вийшовши коло години одинадцятої, знайшов інших, що стояли без праці, та й каже до них: Чого тут стоїте цілий день безробітні? Вони кажуть до нього: Бо ніхто не найняв нас. Відказує їм: Ідіть і ви в виноградник. Коли ж вечір настав, то говорить тоді до свого управителя пан виноградника: Поклич робітників, і дай їм заплату, почавши з останніх до перших. І прийшли ті, що з години одинадцятої, і взяли по динарію. Коли ж прийшли перші, то думали, що вони візьмуть більше. Та й вони по динару взяли. А взявши, вони почали нарікати на господаря, кажучи: Ці останні годину одну працювали, а ти прирівняв їх до нас, що витерпіли тягар дня та спекоту... А він відповів і сказав до одного із них: Не кривджу я, друже, тебе, хіба не за динарія згодився зо мною? Візьми ти своє та й іди. Але я хочу дати й цьому ось останньому, як і тобі. Чи ж не вільно мені зо своїм, що я хочу, зробити? Хіба око твоє заздре від того, що я добрий? Отак будуть останні першими, а перші останніми!

Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.

Бридня!.. А й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим.
Людей і Бога не прокляв!

Вже минуло більше ста років, як був написаний цей вірш, але щось схоже пережив зовсім недавно. Є люди, які ніби на зло постійно намагаються усе зіпсувати, нашкодити, затьмарити. Сьогодні легше, а кілька років тому назад посмішки ось таких дівчат лише й рятували. Конфлікти, суперечки – це завжди було й буде. Тому потрібно хоча б у святкові дні не звертати на це уваги й частіше посміхатися один одному.

Цей забавний віршик був би більш доречним раніше, але й сьогодні це багатьом буде цікаво. Й взагалі ця тема, в певному сенсі, буде ще довго актуальною, бо за цей час стільки усього сталося...
От попередню тему з квіткою пробував викласти 31 грудня, але фото чомусь не завантажувалося, тому й виклав 1 січня раненько. Так і зараз багато чого не вдається сказати вчасно, так ніби хтось навмисно заважає. І не просто заважає, а організовує ще й всілякі пакості. А заради чого, просто так, чи квітка вам не сподобалася? Чи може чиясь бурхлива фантазія побачила не квітку, а щось інше? Багато усякого я після того почув і прочитав, фантазують хто на що гаразд.
Думав сюди не заходити, щоб не нагадувати про це, але ж вони й не збираються зупинятися. Тому й доводиться усе пояснювати, бо такого нагородять, що потім не розгребеш, вони це вміють. Того, що постійно перед носом вони й бачити не хочуть, скільки б ти їм про це не розповідав і не показував. А от про свої незрозумілі фантазії вони розповідають з великим задоволення. Й не перестають по своєму тлумачити те, що ти десь сказав чи написав. Ти їм про особисте, вони підмішують туди політику, ти їм про політику, вони про особисте. Це роблять темні люди в житті яких усе перемішалося й вони не можуть відділити особисте від політики. Грішним ділом, вони ще й іншим це нав’язують, можливо вони просто звикли всіх і все контролювати…
Можна довго про це розповідати, але одна з причин – це банальний конфлікт поколінь. Точніше конфлікт молодого з старим, того що минає з тим, що йде йому на зміну… І навіть не конфлікт, бо за нормальних умов такі зміни відбуваються досить таки гармонійно. Конфлікти ж між двома часто виникають коли у це вмішується хтось третій. Інколи на рівному місці й між людьми, яким немає чого ділити, про це завжди потрібно пам’ятати.

Погас учора день –
Заплакав Рік Старенький,
Сьогодні розсвіло –
Сміється Молоденький.

Старенького нам жаль,
А плакать не годиться,
Бо Молоденький Рік
Почне на нас свариться.

Л.Глібов

Будь який подарунок (великий чи маленький, дорогий чи дешевий) свідчить про увагу до вас. А увага – це любов і повага.
Всі радіють подарункам – дорослі, діти і жінки. Педагоги радять не балувати дітей дорогими речами і не робити подарунки без приводу. Діти звикають і не цінують увагу, виявлену до них.
Якщо ви хочете подарувати щось коханій дівчині. Не покладайтеся лише на свої уподобання. Подаруйте, що найбільше задовольнить її смак – годинник, каблучку, сережки. Подарунок повинен бути індивідуальним. Хай він буде невеликим, недорогим, але обов’язково продуманим.
Завжди доречний і приємний подарунок – квіти. Не забувайте також, що подарунок стає дорожчим, якщо ви вручаєте його з теплими словами, щирими добрими побажаннями.
Також навчіться щиро дякувати за подарунок, адже немає великих і малих подарунків, кожен з них свідчить про увагу до вас. Минуть роки. Але і дороге намисто, і невелика керамічна фігурка будуть нагадувати вам про дружні почуття, про одне з ваших свят.

Старі борги і образи бажано залишити в році, що минув. Навіть колючі, як цей кактус, що зацвів, чоловіки рідко, але інколи теж радують інших. І тоді ти готовий цілий рік доглядати за ним, щоб знову побачити це диво. Ображаємо ми один одного часто, як цей колючий кактус, інколи навіть не помічаючи цього. От і я сьогодні хочу вибачитися, якщо когось колись образив й побажати їм щастя, здоровя, любові і поваги.

Перші згадки про Святого в Україні з'явилися разом з християнством. Древні церковні записи підтверджують цей факт: "Напередодні Святого Миколая матері тримають напоготів подарунки і різки для своїх дітей"
Вшановування Святого Миколая в Україні почалося ще за Всеволода Ярославича - 1088 року. Княгиня Ольга побудувала в його честь один з перших храмів Київської Русі - біля могили Аскольда в Києві, ще в 11 столітті, нині церков на честь святого дуже багато. А в Миколаєві споруджений пам'ятник Святому.
Сьогодні українська резиденція Святого Миколая знаходиться в Карпатах. У Національному природному парку "Гуцульщина" навіть є садиба святого Миколая, куди може приїхати кожен.
Батьки напередодні свята, на ніч в дитячі шкарпеточки або взуття кладуть подарунки. Частіше це солодощі, цукерки, шоколад. Кажуть, що подарунки отримують добрі і слухняні діти, а тих, хто погано поводився чекають різки. Але діти в очікуванні чарівного свята і подарунків не вередують і поводяться зразково, намагаючись сподобатися Святому Миколаю.

Дети, повинуйтесь своим родителям в Господе, ибо сего требует справедливость. Почитай отца твоего и мать, это первая заповедь с обетованием: да будет тебе благо, и будешь долголетен на земле. И вы, отцы, не раздражайте детей ваших, но воспитывайте их в учении и наставлении Господнем.

Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе! Шануй свого батька та матір це перша заповідь з обітницею, щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній! А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!