Після Воскресіння Господь наш Ісус Христос ще сорок днів перебував на землі. Він мав зійти на небеса відразу, але залишився, щоб переконати всіх в істинності Свого Воскресіння.

...
Читать

Дві милі.

Іван-Нечуй-Левицький.

Мотуз задумав оженити свого сина Дмитра. Дмитро парубок гарний з лиця, чорнявий, довгобразий, високий та рівний станом. Він дуже подобався дівчатам: дівчата липли до його, як до меду бджоли. Вже давненько він топтав стежку до Уляни Редьківни. Редьківна була з лиця гарненька, біла, білява, з ясними голубими, трохи випнутими чималими очима. Вона трошки скинулась на панянку, проворна та жвава, вона любила зачіпати хлопців. Вона перша зачепила й Дмитра.

— А що, сину! — скидав Мотуз до Дмитра.—До кого будемо старостів слати? Треба тобі цих м'ясниць оженитись.

...
Читать

Давно про це хотів написати і якби зробив це раніше, то можливо це когось вберегло б від помилок. Думав, що небезпека минула, найгірше позаду, але як і раніше за чужі амбіції і помилки розплачується хтось інший. Та й не всім до вподоби коли хтось намагається згуртувати людей, а значить зробити їх сильнішими.
Часто нас оточують речі, про які ми майже нічого не знаємо. Це може бути звичайна картина, яку ти пам’ятаєш з малку. Ми не знаємо історії цієї картини. Як, коли і хто її придбав, чому саме цю, а не іншу. Не так цікава картина, як її історія, але коли дізнаєшся більше про цю картину і про художника, то її історія стає ще більш загадковою.
Знати, пам’ятати і нагадувати – це дуже важливо, хоча б для того, щоб хтось інший не розповідав про нас і наше минуле, і цим самим не впливав на наше майбутнє. А ми інколи майже нічого не знаємо не лише про такі речі, а й про людей з якими прожили все життя, розуміння цього приходить лише тоді, коли ми втрачаємо цю людину. Адже кожна людина – це цілий всесвіт і втрачаючи її в замін ми отримуємо порожнечу. Залишаються лише речі, які нам нагадують про цих людей. Тоді ми знову згадуємо ту картину і терпкі грушки, які росли поруч.

Інколи причина багатьох наших проблем криється в минулому, а вірніше у не знанні цього минулого. Ми дуже швидко забуваємо чи навіть відрікаємося від того минулого. Знання інколи багатовікової історії нашого села чи містечка може допомогти зрозуміти причину наших негараздів. Ці містечка і села виникали на торгових шляхах, ще в XVII ст., а то й раніше. В селах існували кузнечні, гончарні та швейні цехи. В мальовничих місцях будувалися церкви. Інколи в одному селі було навіть кілька церков в яких зберігалися старовинно печатні книги. Пізніше XIX ст. в цих селах розвивалися нові ремесла, функціонували навіть заводи: винокурні, пивоварні, столярні. А нині на жаль не в кожному місті вони функціонують.
То все далеке минуле, але ми часто забуваємо навіть свою історію. Нас переконують, що там нічого доброго не було, ми відрікаємося від цього минулого і втрачаємо коріння, яке нас тримає. Перетворюємося на перекотиполе і тоді будь-який зайда може пнути нас, щоб не заважали йому наводити тут свої порядки. Інколи кілька поколінь людей, важко працюючи з ранку до вечора, з дня в день збирали копійку до копійки, щоб забезпечити краще життя своїм нащадкам. Щоб села мали майбутнє і якусь перспективу, щоб молодь залишалася в селі, там намагалися збудувати гарні дороги, створити гарні умови для роботи, навчання і відпочинку. Вже нема тих колгоспів, але на їх базі й досі працюють підприємства, які й підтримують функціонування села. Саме тому попри усе варто поважати тих, хто, важко працюючи, заложив ту основу на якій й досі усе тримається. Інколи такі люди й досі не можуть звикнути до усього, що нині відбувається, а причина в тому, що все змінилося в нашому житті. Раніше поважали тих, хто чесно заробляв на життя, а сьогодні лише тих, в кого влада і гроші. Так, ті люди часто невчені, але в них є великий життєвий досвід, який на жаль сьогодні майже не використовується. Вони знають, що без років важкої і наполегливої праці нічого б, нині створеного, не було. Сьогодні це називають сталий розвиток. Ось в чому криється причина багатьох наших проблем.
Усе це наша історія, але якщо копнути глибше, щоб взнати історію наших дідів і прадідів, то ми взагалі позбавимося усіх проблем. А вони не лише чесно заробляли на життя, а й були позбавлені того ідеологічного впливу, який формував свідомість багатьох з нас. Їх життя було більш гармонійним, вони ходили в храм і мали змогу кожного дня спостерігати куполи ось тих церков, які й були опорою їх життя. Не важко здогадатися, як змінилося їх життя після зникнення цієї духовної підтримки. Вони теж важко пристосовувалися до тих змін і не кожному це вдавалося. “Впрочем, всех, кто хочет жить благочестиво, служа Христу Иисусу, будут преследовать. (2Тм. 3:12)”. Усі ці проблеми накопичувалися і те що ми сьогодні маємо – це результат, ось тих помилок. Спочатку наших дідів і прадідів позбавили Божої благодаті, сьогодні ми і наші батьки позбавляємося залишків коріння, яке тримає рідних місць.
Сьогодні перейменовують майже усі вулиці. Я нічого не маю проти видатних людей, іменами яких сьогодні називають наші вулиці. Але ми знову забуваємо свою – близьку нам історію. Адже для того, щоб увіковічити пам'ять кількох поколінь людей, які важко і наполегливо створювали усе чим ми сьогодні користуємося, перейменовуючи вулиці, варто було б згадати й про них. А дорогу, яка веде до храму можна було б назвати іменем священнослужителя. Адже майже в кожному місті чи селі, навіть при радянській владі залишалися священики, які у важких умовах продовжували своє служіння церкві і людям.

Важкі настали часи і не доведи Господи сьогодні спіткнутися чи проявити слабкість – підвестися не дадуть. Одні цього тільки й чекає, щоб зробити людину чи навіть усю сімю, яку спіткала біда залежними від себе, інші ще й допоможуть спіткнутися, а в переважної більшості людей і своїх проблем вистачає – не до чужих. Трапляються інколи люди, які готові допомогти, але цим вони заважають “ділкам” робити бізнес на чужій біді і розплата за таке добро не змусить себе чекати. Да, бізнес! Бо ми й не помітили, як одна частина суспільства почала заробляти на чужій біді, а інша змирилася з цим і схожа на стадо, в якому кожен чекає лише своєї черги.
Звичайно не кожен з нас зацікавить таких ділків, вони теж навчилися все прораховувати. Та й не всі спіткнувшись зразу ж здаються, інколи людина може підвестися і дати відсіч. З людини, яка потрапила в залежність від таких “ділків” намагаються вижати все, а зробити її залежною в нинішніх умовах не так вже й важко. І способів є багато, від відносно безпечних до цинічних, які межують з криміналом. Якщо не вдалося зламати, але людину надламали, то її можуть використовувати для шантажу близьких цієї людини, особливо якщо це впливова людина. А коли проблем від цієї людини стає більше ніж користі її намагаються використати так, щоб підставити і взяти під контроль когось іншого, або хоча б розсварити людей - розділяй і володарюй.
Не все і не завжди “зростається” в таких ділків. Інколи здавалося б натрапили на простачка, а простачок не такий вже й простий і робити те, що від нього очікували не збирається. Думали достатньо втягнути його в систему, знайти слабкі місця, або знайти людей через яких можна впливати на нього, а це не спрацювало. Бо в людини виявляється є друзі, які завжди підтримають і поганого не порадять. Не в кожного політика вони є, часто оточення лише використовує впливових людей.
Схоже, що сьогодні настав переломний момент і система, яку зачищали починає позбавлятися від “чужорідних для неї елементів”. Можливо це лише спроби перевірити на міцність чи спроби спочатку пересварити між собою (в такий скрутний час це легше робити). Поки людина мовчки виконує команди і не заважає її не будуть чіпати, а коли починає задавати питання і висловлювати свої думки, то не кожному це сподобається.
Я не така вже й впливова людина, але проходив через це все і не раз. Спочатку навіть відкрито казали: запряжемо тебе і будеш тягнути нас. Я тоді не звернув на це уваги, але те що в хитрого в голові в дурного на язиці і лише з часом я зрозумів про що йшла мова. Казали: навіть якщо захочеш якусь дрібничку будеш змушений заплатити стільки скільки скажемо, а захочеш спокійного, нормального життя – віддай душу. Намагалися використовувати і налаштовували проти мене близьких, пізніше усіх оточуючих, а сьогодні вже й впливових людей налаштовують. Усе це робиться відкрито і настільки нахабно, що й не виникає сумніву – працює ось та славнозвісна, безжальна система.

Стільки всього накопилося, що й не знаю з чого почати. Тому розпочну з наболілого: з залякування, шантажу і провокацій, які не припиняються вже багато років, а після чергових виборів лише набирають обертів. Ще зовсім недавно чимало людей були окутані туманом ненависті – це наслідки тривалого і жорсткого політичного протистояння в країні. Сьогодні туман почав розсіюватися, вже ніколи не буде так, як раніше, але деякі люди починають дотримуватися принципу: хто давнє пом'яне, той лиха не мине. Всі люди, як люди у кожного є свої заботи, а тут залишиася групка людей, яким здається платять за провокації. Ти їм усе пробачив і більше не хочеш ворушити минулого, а в них на все одна відповідь: а пам’ятаєш… Ці люди або на наркотиках, або їм добряче промили мізки, бо нормальна людина хоча б на щось реагує, а ці як зомбі, реагують лише на команди своїх хазяїв, та ще й погрожують зв’язками. І дійсно, звертався і до політиків, і до місцевої влади, і в церкву, але в кращому випадку вони на деякий час затихнуть, перечекають і починають заново.
Не виправдати людину гріх, брехати ще більший гріх, а не дати води – це великий гріх. Так от, ці люди на протязі багатьох років не дають набрати води з криниці. Раніше осаджені міста морили голодом і спрагою, а тут здається ніхто війни не оголошував, а людей ось так тихенько калічать і зводять з світу. Коли вирвався на деякий час з цієї “осади”, то місяць не міг напитися свіжої води. Цьому є свідки, які бачили, як я напівживий втікав до них. Сьогодні хочу подякувати цим людям, які прихистили і дали можливість трішки відійти від цього жахіття. На жаль не всім так пощастило, як мені… Був період коли тут в криницях зникла вода, можливо Бог саме так покарав і тих, хто робив таке і тих, хто це замовчував.
Якщо роками не давали набрати води з криниці, то що казати про все інше. Не давали спокійно кроку ступити, а про нормальне життя годі й казати. Психологічний тиск не припиняється. Регулярно влаштовуються шабаші під вікнами, а один “підпільник”, який це все координує, постійно сидить під вікном і чимось бахкає чи диркає. Коли йому це надоїдає він передає естафету комусь зі своєї команди. І так вони не дають спокійно кроку ступити, я вже не кажу про те, щоб зосередитися чи щось зробити. В них все продумано, а останнім часом дехто це навіть намагається поставити на професійну, офіційну основу. Візьми докажи, що вони це роблять навмисно, просто рано одному треба подиркати і побахкати, в обід другому, а ввечері третьому. Трішки той нерви вимотав, трішки інший - людині чи цілій сімї “вгробили” здоровя, а винуватих нема. І після усього цього, люди розповідають про якісь претензії: не так глянув, не те сказав чи написав, посмів розповісти про це все, тоді як усі інші змирилися і вважають це нормою. Щоб не дати цим неприкаянним зіпсувати нормальним людям свята, ось тут спробую розібратися з усіма цими претензіями і нагадати хто, що, коли і при кому це все робив!

Недавно в нас відбулися чергові вибори. По результатам цих виборів можна зробити дуже багато цікавих висновків. Вибори в новоствореній об’єднаній територіальній громаді, а черговими я їх назвав, бо все на жаль, поки що відбувається за старим сценарієм. Вкотре після виборів переможці, як вони себе вважають, їх оточення і прихильники розпочали святкувати перемогу.
Можливо, вони чекали великих позачергових виборів, щоб погуляти по повній програмі, а ці вибори не сильно змінили розклади навіть на місцях, а тим паче в країні. І мародерства переможців (їм в нас зазвичай дається кілька днів чи навіть місяців на пограбування), яке періодично відбувалося після реваншу на деяких минулих виборах поки що не спостерігається. Але за старою звичкою, одні і ті ж люди знову святкують перемогу і вкотре намагаються розправитися зі своїми “ворогами”, а вороги – це всі, хто їм заважає. Чому одні й ті ж, а дуже просто: політики міняються, а реальна влада на місцях завжди залишається в руках обмеженого кола осіб. І ті хто їм гарно служить (донощики, провокатори…) після кожних виборів отримують ось ті кілька днів на мародерство з розправами, щоб “відвели душу”.
Раніше все “кришували” політики, а сьогодні зявилися люди, які відкрито “кришують” політиків і не соромляться цього. Один мій знайомий позавчора назвав це владою, а в цивілізованих країнах це називається кланами і мафією. Така собі владно-політична піраміда, чимось схожа на ті фінансові піраміди з допомогою, яких раніше оббирали людей. Розповідають про зміни, а ситуація лише загострюється і ніхто нічого не збирається міняти, усе віддають на відкуп ось цим “переможцям”. Мені це вже починає надоїдати, тому й вирішив і сам у всьому розібратися, і по можливості й іншим пояснити.