<МЕТА> - Украина | Блоги | Українська
<META> - Украина
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Блоги
искать в блоге snovazdarova искать в постах/комментариях пользователя
Авторизация
Логин:
Пароль:
 
#

Календарь

 Февраль 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
#

Записи

Пятница 14 февраля 2020
Сообщение прочтено 22 раз
snovazdarova | 2020-02-14 14:17:51





Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.

Бридня!.. А й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим.
Людей і Бога не прокляв!

Вже минуло більше ста років, як був написаний цей вірш, але щось схоже пережив зовсім недавно. Є люди, які ніби на зло постійно намагаються усе зіпсувати, нашкодити, затьмарити. Сьогодні легше, а кілька років тому назад посмішки ось таких дівчат лише й рятували. Конфлікти, суперечки – це завжди було й буде. Тому потрібно хоча б у святкові дні не звертати на це уваги й частіше посміхатися один одному.


Пятница 17 января 2020
Сообщение прочтено 22 раз
snovazdarova | 2020-01-17 15:40:42

Цей забавний віршик був би більш доречним раніше, але й сьогодні це багатьом буде цікаво. Й взагалі ця тема, в певному сенсі, буде ще довго актуальною, бо за цей час стільки усього сталося...
От попередню тему з квіткою пробував викласти 31 грудня, але фото чомусь не завантажувалося, тому й виклав 1 січня раненько. Так і зараз багато чого не вдається сказати вчасно, так ніби хтось навмисно заважає. І не просто заважає, а організовує ще й всілякі пакості. А заради чого, просто так, чи квітка вам не сподобалася? Чи може чиясь бурхлива фантазія побачила не квітку, а щось інше? Багато усякого я після того почув і прочитав, фантазують хто на що гаразд.
Думав сюди не заходити, щоб не нагадувати про це, але ж вони й не збираються зупинятися. Тому й доводиться усе пояснювати, бо такого нагородять, що потім не розгребеш, вони це вміють. Того, що постійно перед носом вони й бачити не хочуть, скільки б ти їм про це не розповідав і не показував. А от про свої незрозумілі фантазії вони розповідають з великим задоволення. Й не перестають по своєму тлумачити те, що ти десь сказав чи написав. Ти їм про особисте, вони підмішують туди політику, ти їм про політику, вони про особисте. Це роблять темні люди в житті яких усе перемішалося й вони не можуть відділити особисте від політики. Грішним ділом, вони ще й іншим це нав’язують, можливо вони просто звикли всіх і все контролювати…
Можна довго про це розповідати, але одна з причин – це банальний конфлікт поколінь. Точніше конфлікт молодого з старим, того що минає з тим, що йде йому на зміну… І навіть не конфлікт, бо за нормальних умов такі зміни відбуваються досить таки гармонійно. Конфлікти ж між двома часто виникають коли у це вмішується хтось третій. Інколи на рівному місці й між людьми, яким немає чого ділити, про це завжди потрібно пам’ятати.


Сообщение прочтено 16 раз
snovazdarova | 2020-01-17 15:35:50

Погас учора день –
Заплакав Рік Старенький,
Сьогодні розсвіло –
Сміється Молоденький.

Старенького нам жаль,
А плакать не годиться,
Бо Молоденький Рік
Почне на нас свариться.

Л.Глібов


Среда 1 января 2020
Сообщение прочтено 19 раз
snovazdarova | 2020-01-01 08:53:00


Будь який подарунок (великий чи маленький, дорогий чи дешевий) свідчить про увагу до вас. А увага – це любов і повага.
Всі радіють подарункам – дорослі, діти і жінки. Педагоги радять не балувати дітей дорогими речами і не робити подарунки без приводу. Діти звикають і не цінують увагу, виявлену до них.
Якщо ви хочете подарувати щось коханій дівчині. Не покладайтеся лише на свої уподобання. Подаруйте, що найбільше задовольнить її смак – годинник, каблучку, сережки. Подарунок повинен бути індивідуальним. Хай він буде невеликим, недорогим, але обов’язково продуманим.
Завжди доречний і приємний подарунок – квіти. Не забувайте також, що подарунок стає дорожчим, якщо ви вручаєте його з теплими словами, щирими добрими побажаннями.
Також навчіться щиро дякувати за подарунок, адже немає великих і малих подарунків, кожен з них свідчить про увагу до вас. Минуть роки. Але і дороге намисто, і невелика керамічна фігурка будуть нагадувати вам про дружні почуття, про одне з ваших свят.

Старі борги і образи бажано залишити в році, що минув. Навіть колючі, як цей кактус, що зацвів, чоловіки рідко, але інколи теж радують інших. І тоді ти готовий цілий рік доглядати за ним, щоб знову побачити це диво. Ображаємо ми один одного часто, як цей колючий кактус, інколи навіть не помічаючи цього. От і я сьогодні хочу вибачитися, якщо когось колись образив й побажати їм щастя, здоровя, любові і поваги.

Четверг 19 декабря 2019
Сообщение прочтено 11 раз
snovazdarova | 2019-12-19 01:19:05

Перші згадки про Святого в Україні з'явилися разом з християнством. Древні церковні записи підтверджують цей факт: "Напередодні Святого Миколая матері тримають напоготів подарунки і різки для своїх дітей"
Вшановування Святого Миколая в Україні почалося ще за Всеволода Ярославича - 1088 року. Княгиня Ольга побудувала в його честь один з перших храмів Київської Русі - біля могили Аскольда в Києві, ще в 11 столітті, нині церков на честь святого дуже багато. А в Миколаєві споруджений пам'ятник Святому.
Сьогодні українська резиденція Святого Миколая знаходиться в Карпатах. У Національному природному парку "Гуцульщина" навіть є садиба святого Миколая, куди може приїхати кожен.
Батьки напередодні свята, на ніч в дитячі шкарпеточки або взуття кладуть подарунки. Частіше це солодощі, цукерки, шоколад. Кажуть, що подарунки отримують добрі і слухняні діти, а тих, хто погано поводився чекають різки. Але діти в очікуванні чарівного свята і подарунків не вередують і поводяться зразково, намагаючись сподобатися Святому Миколаю.

Четверг 7 ноября 2019
Сообщение прочтено 18 раз
snovazdarova | 2019-11-07 19:30:37

Дети, повинуйтесь своим родителям в Господе, ибо сего требует справедливость. Почитай отца твоего и мать, это первая заповедь с обетованием: да будет тебе благо, и будешь долголетен на земле. И вы, отцы, не раздражайте детей ваших, но воспитывайте их в учении и наставлении Господнем.


Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливе! Шануй свого батька та матір це перша заповідь з обітницею, щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній! А батьки, не дратуйте дітей своїх, а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!

Среда 9 октября 2019




Після Воскресіння Господь наш Ісус Христос ще сорок днів перебував на землі. Він мав зійти на небеса відразу, але залишився, щоб переконати всіх в істинності Свого Воскресіння.

...
Читать

Суббота 6 июля 2019
Сообщение прочтено 30 раз
snovazdarova | 2019-07-06 20:23:24

Дві милі.

Іван-Нечуй-Левицький.


Мотуз задумав оженити свого сина Дмитра. Дмитро парубок гарний з лиця, чорнявий, довгобразий, високий та рівний станом. Він дуже подобався дівчатам: дівчата липли до його, як до меду бджоли. Вже давненько він топтав стежку до Уляни Редьківни. Редьківна була з лиця гарненька, біла, білява, з ясними голубими, трохи випнутими чималими очима. Вона трошки скинулась на панянку, проворна та жвава, вона любила зачіпати хлопців. Вона перша зачепила й Дмитра.

— А що, сину! — скидав Мотуз до Дмитра.—До кого будемо старостів слати? Треба тобі цих м'ясниць оженитись.

...
Читать

Сообщение прочтено 85 раз
snovazdarova | 2017-11-06 04:19:07



Давно про це хотів написати і якби зробив це раніше, то можливо це когось вберегло б від помилок. Думав, що небезпека минула, найгірше позаду, але як і раніше за чужі амбіції і помилки розплачується хтось інший. Та й не всім до вподоби коли хтось намагається згуртувати людей, а значить зробити їх сильнішими.
Часто нас оточують речі, про які ми майже нічого не знаємо. Це може бути звичайна картина, яку ти пам’ятаєш з малку. Ми не знаємо історії цієї картини. Як, коли і хто її придбав, чому саме цю, а не іншу. Не так цікава картина, як її історія, але коли дізнаєшся більше про цю картину і про художника, то її історія стає ще більш загадковою.
Знати, пам’ятати і нагадувати – це дуже важливо, хоча б для того, щоб хтось інший не розповідав про нас і наше минуле, і цим самим не впливав на наше майбутнє. А ми інколи майже нічого не знаємо не лише про такі речі, а й про людей з якими прожили все життя, розуміння цього приходить лише тоді, коли ми втрачаємо цю людину. Адже кожна людина – це цілий всесвіт і втрачаючи її в замін ми отримуємо порожнечу. Залишаються лише речі, які нам нагадують про цих людей. Тоді ми знову згадуємо ту картину і терпкі грушки, які росли поруч.

Пятница 31 марта 2017
Інколи причина багатьох наших проблем криється в минулому, а вірніше у не знанні цього минулого. Ми дуже швидко забуваємо чи навіть відрікаємося від того минулого. Знання інколи багатовікової історії нашого села чи містечка може допомогти зрозуміти причину наших негараздів. Ці містечка і села виникали на торгових шляхах, ще в XVII ст., а то й раніше. В селах існували кузнечні, гончарні та швейні цехи. В мальовничих місцях будувалися церкви. Інколи в одному селі було навіть кілька церков в яких зберігалися старовинно печатні книги. Пізніше XIX ст. в цих селах розвивалися нові ремесла, функціонували навіть заводи: винокурні, пивоварні, столярні. А нині на жаль не в кожному місті вони функціонують.
То все далеке минуле, але ми часто забуваємо навіть свою історію. Нас переконують, що там нічого доброго не було, ми відрікаємося від цього минулого і втрачаємо коріння, яке нас тримає. Перетворюємося на перекотиполе і тоді будь-який зайда може пнути нас, щоб не заважали йому наводити тут свої порядки. Інколи кілька поколінь людей, важко працюючи з ранку до вечора, з дня в день збирали копійку до копійки, щоб забезпечити краще життя своїм нащадкам. Щоб села мали майбутнє і якусь перспективу, щоб молодь залишалася в селі, там намагалися збудувати гарні дороги, створити гарні умови для роботи, навчання і відпочинку. Вже нема тих колгоспів, але на їх базі й досі працюють підприємства, які й підтримують функціонування села. Саме тому попри усе варто поважати тих, хто, важко працюючи, заложив ту основу на якій й досі усе тримається. Інколи такі люди й досі не можуть звикнути до усього, що нині відбувається, а причина в тому, що все змінилося в нашому житті. Раніше поважали тих, хто чесно заробляв на життя, а сьогодні лише тих, в кого влада і гроші. Так, ті люди часто невчені, але в них є великий життєвий досвід, який на жаль сьогодні майже не використовується. Вони знають, що без років важкої і наполегливої праці нічого б, нині створеного, не було. Сьогодні це називають сталий розвиток. Ось в чому криється причина багатьох наших проблем.
Усе це наша історія, але якщо копнути глибше, щоб взнати історію наших дідів і прадідів, то ми взагалі позбавимося усіх проблем. А вони не лише чесно заробляли на життя, а й були позбавлені того ідеологічного впливу, який формував свідомість багатьох з нас. Їх життя було більш гармонійним, вони ходили в храм і мали змогу кожного дня спостерігати куполи ось тих церков, які й були опорою їх життя. Не важко здогадатися, як змінилося їх життя після зникнення цієї духовної підтримки. Вони теж важко пристосовувалися до тих змін і не кожному це вдавалося. “Впрочем, всех, кто хочет жить благочестиво, служа Христу Иисусу, будут преследовать. (2Тм. 3:12)”. Усі ці проблеми накопичувалися і те що ми сьогодні маємо – це результат, ось тих помилок. Спочатку наших дідів і прадідів позбавили Божої благодаті, сьогодні ми і наші батьки позбавляємося залишків коріння, яке тримає рідних місць.
Сьогодні перейменовують майже усі вулиці. Я нічого не маю проти видатних людей, іменами яких сьогодні називають наші вулиці. Але ми знову забуваємо свою – близьку нам історію. Адже для того, щоб увіковічити пам'ять кількох поколінь людей, які важко і наполегливо створювали усе чим ми сьогодні користуємося, перейменовуючи вулиці, варто було б згадати й про них. А дорогу, яка веде до храму можна було б назвати іменем священнослужителя. Адже майже в кожному місті чи селі, навіть при радянській владі залишалися священики, які у важких умовах продовжували своє служіння церкві і людям.
12Вперед | Указать страницу
Поиск:
ИнформацияОбщениеБизнесДосуг
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2010 <META> Все права защищены