Авторизация
Меню

Календарь
 Июнь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Полезные ссылки


ГЛЯЦІАЛІСТСЬКА ТЕОРІЯ ТА ЇЇ КРИТИКА
UtraEsus | 2010-02-16 20:03:26
Сообщение прочтено 601 раз

ГЛЯЦІАЛІСТСЬКА ТЕОРІЯ СУЧАСНОЇ НАУКИ ТА ЇЇ КРИТИКА
 

Гляціалістська теорія.

Згідно з твердженнями сучасної гляціології (теорії льодовиків) 70 мільйонів років тому на планеті розпочалася Кайнозойська геологічна ера, яка триває й донині. У ній вчені виділяють дві під-ери, це:
– третинна – під час її розвинулися вже всі роди тваринного й рослинного світу від 70 млн. рр. тому до 1 млн. рр. тому),
– четвертинна – в ній сформувався весь сучасний рослинний і тваринний світ, в тому числі й на терені України. Ця під-ера триває й досі.
Четвертинна під-ера позначилася великими кліматичними змінами, щодо причин яких не вщухають суперечки вчених. Нині в науці беззастережно домінує гляціалістська теорія, згідно з якою північна частина континентів вкривалась льодовиками, які посувалися аж до Центральної Європи, або відступали далеко на північ, і маси води, які спливали з льодовика, торували русла існуючих річок. Це відомо кожному ще зі шкільних підручників, написаних ученими. Але ж ще 300 років тому такі ж учені твердили, що Сонце обертається навколо Землі, і що?.. Отож, наука РОЗВИВАЄТЬСЯ, а разом з нею повинні розвиватися й наші уявлення. 
Гляціалісти твердять, що люди в Європі з’явилися тоді, коли почалася остання, або Велика епоха льодовиків – гляціалів (плейстоцен). Характерною ознакою цієї епохи були ритмічні зміни клімату та його загальне похолодання, що зумовило розвиток материкових зледенінь у помірних, а навіть у тропічних широтах. Дата початку плейстоцену не точна, а коливається від 3,5 до 1,3 млн. рр. Льодовики відступили повністю й зайняли вихідне положення тільки близько 8300 р. до н.е. Тоді й настав сучасний геологічний період – голоцен.
Ми живемо в міжльодовиковий період, коли існує рівновага в атмосфері: водяної пари в ній стільки, скільки треба, щоб сонячні промені не розтопили льодовик і не сховалися за величезними хмарами зовсім. Та настане час, коли льодовик знов почне зростати й насувалися на Європу та Америку. На це вказує, як твердять гляціалісти, нинішнє глобальне потепління клімату й підвищення рівня океану. І хоча до нового зледеніння ще далеко, зміни на планеті вже почалися і навряд чи їх можна відвернути. Не можна не погодитися з тим, що зміни на планеті вже. дійсно, почалися. але це одне ше не може слугувати підтвердженням гляціалізму. 
Найвідоміша схема зледенінь розроблена на прикладі Альп. Виділяють 5 зледенінь (гляціалів), названих за річками, до яких сповзли льодовики: Лугай, Гюнц, Мендель, Рісс, Вюрм, та 4 інтергляціали (періоди потеплінь) між ними: Дунай-Гюнц, Гюнц-Міндель, Мендель-Рісс та Рісс-Вюрм. У Східній Європі останні три зледеніння мають свої назви: окське, дніпровське, валдайське.
У постгляціальному періоді почалося повільне підвищення температури. Тут нараховується 5 кліматичних періодів: пребореал, бореал, атлантикум, суббореал і субатлантикум.
Зіставити зазначене з археологічними епохами можна таким чином: плейстоцен – це весь палеоліт. Голоцен – це 8300 р. до н.е. – сучасність. Початок голоцену – це вже мезоліт. Тут мав місце пребореал, потім бореал. У протонеоліті – теж триває бореал, потім (десь 500 років) – атлантикум. У неоліті триває атлантикум; енеоліт і мідь – це атлантикум, а з 3000 р. до н.е. почався субатлантикум. Бронза – це суббореал, залізна доба – теж суббореал, а з 500 р. до н.е. почався субатлантикум.

Гляціалістська теорія безроздільно панує в офіційній науці і донині. Вона перетворилася в таку «священну корову», чіпати яку досі практично ніхто серйозно не наважувався. А праці тих дослідників-одинаків, які все ж таки наважувалися на таке, просто замовчувалися, а то й нищилися. Однак льодовикова теорія нині все більше породжує критики. Ясно, що материкове зледеніння на планеті є, й могутні льодовики Антарктиди й Гренландії – краще тому підтвердження. Але досі ніхто не дав необхідного наукового пояснення причин обледеніння Євразійського й Американського континентів, а також «механізму» появи й відступу крижаного щита товщиною, ні багато-ні мало, у 3 км.

Критика гляціалістської теорії

Основна заковика в проблемі гляціалів криється в тому, що для виникнення такої маси криги потрібна відповідна маса води, але не простої, а випареної, до того ж, - дуже швидко. Для цього потрібно, щоб побіля планети «висіла» розпечена до біла піч велетенських, можна сказати, космічних розмірів (потім, природно, їй треба було кудись дітися, бо все припинилося). Крім того, так і залишається не поясненим, чому материкового зледеніння немає досі на «полюсі холоду» в Східному Сибіру, хоча температурні показники тут уже десятки тисяч років є такими ж, які були в часи тих гіпотетичних льодовиків?
Гляціалісти ж уникають пояснення причин виникнення материкових льодовиків, а займаються демонстрацією тільки наслідків.
дним з опонентів гляціалістів був видний український учений, директор Інституту зоології Академії наук УРСР, академік Іван Григорович Підоплічко (1905 – 1975 рр.), праці якого й дотепер просто замовчуються. А він, між іншим, розповідав про такий дуже прикметний факт:
коли одного разу гляціалісти виявили у шурфах другий викопний ґрунт, а згідно з їхніми установками там мав бути тільки один (а ніяк не два), то «зайвий» вони просто засипали, а експедицію об’явили такою, що «її не було».
Ігнорується гляціалістами й думка засновника російської палеокліматологічної науки Олександра Івановича Воєйкова (1842 – 1916 рр.), який вважав існування обширного європейського льодовика маловірогідним, особливо в середній смузі Росії. Він доводив, що льодовиковий панцир на широті українських чорноземів автоматично потяг би за собою перетворення земної атмосфери над цією територією в суцільну крижану глибу. А оскільки такого не було (бо це означало б планетарну атмосферну катастрофу), то не було й тієї картини зледеніння, яка звичайно малюється на сторінках підручників.
Тож, узявши до уваги висновок академіка Підоплічка про те, що немає ніяких фактів – геологічних, палеонтологічних, біологічних, які підтверджували б факт існування будь-коли на Землі материкового (не гірського) зледеніння; льодовики ж були і є, але не в таких страхітливих масштабах, як малюють нам це гляціалісти, ми не будемо далі чіпати «льодовикову тему» в наших лекціях, бо її слід визначити такою, що піддається великому сумніву.

Існують інші підходи до проблеми глобальних кліматичних змін на планеті, що принесли багато неприємностей давнім людям. Цікаві розрахунки зробили російські геологи й планетологи – Кочемасов, Сколотнєв, Сивороткін. Земна вісь у далекому минулому знаходилася не на лінії Арктика – Антарктика, а на лінії Памір – острів Пасхи. Відповідно розташовувалися й полюси. Це – сучасна конкретизація давньої концепції «блукання» географічних полюсів.
І це – не враховуючи гарно вже обґрунтованої теорії про регулярну зміну місцями магнітних полюсів Землі (інверсію). Геомагнітна інверсія за всю історію Землі (вік – приблизно 2 млрд. років) відбувалася не менш, ніж 171 раз. Передостання сталася 40 тис. рр. тому (саме в час масового розселення кроманьйонця по Європі. Це був також і час великого похолодання клімату, якого чомусь кроманьйонець не боявся, навпаки саме в цей час масово розселявся). Остання інверсія – 12 – 10 тис. рр. до н.е.
Ясно, що інверсія призводила до справжнісінького світопредставлення на планеті, яке багатократно описане в давніх священних книгах і переданнях, та отримало узагальнену назву «Потоп».
Проте є ще одне пояснення масових затоплень планети, яке тягнеться ще до М. В. Ломоносова. Він твердив, що коли маса криги на полюсах досягає критичної маси, планета робить кульбіт (рос.: кувырок). І тоді всі води світового океану омивають з шаленою швидкістю всю планету.
Однак таке явище може мати й космічну причину: так, американські вчені вирахували, що метеорит, який мав урізатися в Землю на початку 90-х рр. ХХ ст., якби його наша планета не відштовхнула від себе магнітними полями (був залізний) мов м’яч, черкнув би по Євразійському континенту й понісся б собі далі, а Земля б зробила той самий кульбіт назад. Якраз і схоже, що саме теорія кульбітів Землі найвірогідніша в поясненні Потопу, адже античні автори, спираючись на джерела, що не дійшли до нас, записали, що колись було таке, що Сонце сходило на заході, а заходило на сході. І найвідоміший з таких авторів – «батько історії» Геродот. Він писав так:
«За 11 349 років у Єгипті сонце… двічі сходило там, де зараз заходить, і двічі заходило там, де зараз сходить».
Подібне явище можливе лише з перегорнутою «догори ногами» Землею.
Це ж писав і Платон у діалозі «Політик», а також Овідій, Нонн Панополітанський, у середньовічні часи – Сенека. Є такі передання й у деяких народів Американського континенту, а також – у давньокитайському трактаті «Хуайнаньцзи». В останньому сказано так:
«Небо нахилилося на північний захід, сонце, місяць і зірки перемістилися, Земля на південному сході виявилася неповною і тому води ринули туди… У ті далекі часи чотири полюси зруйнувалися (увага! Китайці, як бачимо, знали про існування не тільки географічних, а й магнітних полюсів. – О.Б.), дев’ять материків розкололися…».
Є подібна інформація й у великому ассіро-вавілонському «Епосі про Гільгамеша». Систематизував численні передання про Потоп знаменитий англійський релігієзнавець Джеймс Джордж Фрезер (1854 – 1941 рр.) у своїй фундаментальній праці, яка в російському перекладі називається «Фольклор в Ветхом Завете» (1980 р.).
Ще одне небесне тіло, яке впливає на води світового океану, – це Місяць. Деякі сучасні астрофізики не вважають його супутником, а доводять, що в давні часи Земля була подвійною планетою. Потім сталося якесь космічне явище (можливо, прохід Венери на свою орбіту, бо вона – наймолодша в Сонячній системі /точка зору Еммануїла Великовського, книга рос. мовою «Века в хаосе»), й Місяць спочатку сильно наблизився до Землі й тоді по ній від краю до краю «гуляла» 10-кілометрова хвиля, а потім став віддалятися. І Земля таки колись його втратить. Супутники планет як такі так себе не поводять – вони, навпаки, падають на свої планети (це в скорому космічному часі станеться з Фобосом – одним із супутників Марса).
У будь-якому разі, як бачимо, гляціалістська теорія, яка довгий час була недоторканною в науці, нині піддається великій критиці, що історикам треба враховувати.




Настроение у меня: игривое    Слушаю музыку: Чайковского
Для того, что бы добавить комментарий, Вам нужно зарегистрироваться или зайти под своим именем