Авторизация
Меню

Календарь
 Декабрь 
Пн
Вт
Ср
Чт
Пт
Сб
Вс
 
 
 
 
 
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31


ЯК Я КОЛИСЬ, ЯК РОБЕР, ЛИЖИЛАСЯ...
UtraEsus | 2011-01-13 01:55:05
Сообщение прочтено 237 раз

Та, ні, я не хочу нічого поганого сказати про лижіння в Карпатах Робера, якого я дуже поважаю. Навпаки! Я йому реально заздрю, бо він таки полижився, а я… Але – все по порядку.


Жила-була собі одна жіночка (ага, я. А хто ж? Я ж – жіночка? Ну, і все). Така собі вся сексапільна, красива, еге ж: 90-54-90 – до народження сина, а потім, трохи потовстішавши, мала 90-62-90 дуже й дуже довго, майже досі (ну, майже; ще трохи потовстішала в останні 3 роки, але не дуже).

І ось ця класна жінка була собі така кандидатша наук, ще й депутатша до того ж. І мала багато друзів у Галичині, а конкретно – у Львові. І ці її друзі запропонували їй КОЛИСЬ (не дуже давно, але давненько) відпочити на лижному курорті в Славсько. Ой, як наша жіночка зраділа! Тим більш, що її тодішнє життя було просто вкінець задріпаним, тому вона вирішила прийняти пропозицію оздоровитися, а конкретно – оближитися. І зібралася їхати.

Але, як на зло, перед  самим від’їздом вона конкретно й дуже боляче підвернула собі ногу і поїхала у львівському потязі з Луганська (страшно повільному й брудному!) з посинівшою ногою лижитися, бо дуже вже хотілося…

Львів’яни, слід віддати їм належне, і привезли її на турбазу. І цілу сумку дали їй всілякої смакоти – щоб вона не схудла, бо її друзі львів'яни все ж таки вважали. що вона "занадто худа". І поселили її у класному одномісному номері. Та й поїхали собі назад. А кульгаюча жіночка на турбазі залишилася. Їй дуже хотілося поїздити на лижах… Там було так класно! Але нога сильно боліла і вона не ризикувала залізати чорті куди, щоб потім звідти чорті як спускатися. Тому вона просто гуляла навкруги й сильно нудьгувала.

А ще вона не розуміла однієї дивної речі: всі її сусіди по номерах жалілися й скандалили, що в їхніх номерах дуже холодно, а їй було класно, навіть душно. Це було дивно, але це було.

Годували на турбазі так, що жіночці доволі довго зовсім не хотілося нічого додати до турбазівського раціону. Але десь на 4-й день її спекотного (як на диво!) життя в її номері їй надумалося намастити шматок хліба маслом. Ну, щоб з чаєм його з’їсти. Вона згадала, що її львівські друзі завантажили холодильник в її номері всілякою їжею, де було й масло. Жіночка, нічого не підозрюючи, відкрила нарешті холодильник, який не чіпала всі ці 4 дні, бо годували на турбазі так, що можна було просто луснути. І… О, Боже!!! Їй в обличчя пахнуло диким ЖАРОМ!!! Холодильник всі ці 4 доби не холодив, а грів!!! Саме тому в її номері, на відміну від інших, і було спекотно!

Калавур!... Що робити? Всі консервні банки здулися, все масло розповзлося, та все, що тільки могло – все зіпсувалося!  Жіночка злякалася: зараз на мене все це повісять і я не розплачуся! Треба все це кудись діти!

 І вирішила вона відкоркувати все, що тільки відкорковується, й викинути за вікно. На добавок – викинути туди й усе те, що взагалі піддається викиданню. Так вона й зробила. Підкреслимо, що вона жила на першому поверсі турбази, тож уся параша, що вона її викинула, потонула у великому сніговому наметі, що за всі ці дні утворився за її вікном…

Вранці жіночка прокинулася з дивним відчуттям… Щось у кімнаті було «не те». Помацала ногу. Болить зараза… Ні, й сьогодні не вдасться стати на лижі. Та й узагалі, з таким болем навряд чи це вдасться зробити до кінця всього перебування на турбазі. Ой, боляче! От же ж блін! Оце так вляпатися! Доведеться знов просто гуляти. Йолкі, яка хірня! Але ж що це за хідня ще й у кімнаті? Темно якось… Я вже прокинулась, а воно темно… Я – «сова», я не можу прокинутися занадто рано. У чому справа? І жіночка глянула на вікно… І обомліла… У вікні, нагромадившись один на одного, закриваючи світло, на неї дивилися десятки собак… Вони чекали їжі.

Блін! М-мать вашу! Та щоб ви пропали! А, будьте ви прокляті, падлюки! І т.д. і т.п. – ще приблизно з півгодини, доки нещасна жіночка викидала у кватирку залишки їжі, що їх ще не зовсім закоптив цей смердючий холодильник.

Ф-фу… Здається, відчепилися… Треба йти на гору, бо треба ж щось робити на цій довбаній турбазі? Надягла спеціально куплений (ще вдома й до того, як підвихнула ногу) костюм «Adidas" яскраво червоного кольору і, кульгаючи, попхнулася до Гори. Там її підйомником підняли на самий верх. Само собою, так усіх піднімають… А що далі робити? Всі їдуть униз на лижах, а вона ж не може, бо в неї нога нещадно болить!

Ще в своєму номері на турбазі наша жіночка придумала, як їй можна буде вийти з цієї ситуації. Тож, не довго роздумуючи, вона витягла з кишені великий поліетиленовий пакет, розправила його, сіла на нього й поїхала на ньому вниз…

І все б було нічого, і ніхто б, напевне, нічого б і не помітив, якби… Якби з-за дерев не вискочило штук 20 собак, які почали гнатися за нею, що з’їжджала на «п’ятій точці” з Гори, й гавкати на всю, як то кажуть, «Іванівську»…

Ось і уявіть собі отаке «лижіння»: тендітна жіночка в яскраво червоному костюмі, який видно за кілька кілометрів навкруги, з’їжджає на сідниці з гори, а за нею несеться ціла зграя собак, що гавкають при цьому точно вже «на всю Іванівську»… І так – весь час решти перебування жіночки на турбазі. А потім вони всі вишиковувалися у неї під вікнами і їй нічого не залишалося робити, як усе, що давали їй у їдальні турбази, потихеньку виносити й викидати їм у вікно.

Коли її забирали з турбази її знайомі львів’яни, то за машиною, що везла її дорогою до Львова, довго-довго бігли собаки і гавкали, гавкали, гавкали… Ви не знаєте, чому? А вона плакала. Їй було їх жалко… Дурочка. Що я можу ще сказати…

То була я. Ви зрозуміли – ні?..

 

 

 

 

 

 


Настроение у меня: веселое    Слушаю музыку: "Голубой вагон бежит- качается..."
Для того, что бы добавить комментарий, Вам нужно зарегистрироваться или зайти под своим именем