Дні минають стрімко і не озирнувся - аж тут і літо.Творчі справи лднак вимагають часу і впертості.Окрім натхнення.На першому каналі булв велика передача про колонію і жунал "Горизонт" і на неї приїхав з Чернігова мій помічник останніх років у Прилуцкій колонії по журналу "Горизонт" Женя Щербина і ми з ним сиділи в прямрму ефірі на першому національному каналі і хлопець вілчував себе людмною ,яка комусь потрібна.Він щойно відсвтякував своїх 18 років і вчиться в училшищі на майстра-плиточика і готовй до нормалного працьовитогожиття.. .Була ще передаа про колонію на телекканалі Київ у рубриці "Чорний квадрат" , ці телевізійники їздили зі мною у Крекменчук іт ут все базувалось на Кременчуцькій колонії ,тут виступав мій хрещеник Максим і читав свої вірші.Я бачив програму і коли Максим почв читати вірші дуже розхвилювався.Може воно й погане було комусь, але то вже моє! Я тільки поскаржився своїй доньці Оксані ,що скучив за музикою аж тут нагода і далі ще одна.З Еріком ми виступили сьогодні в Інстиутуі жрнлістики на святі "Журналістська весна".Вчора на репетицію прийшов зі мною мій давній товариш з Канади Юрій Єндик,який сьогодні вже полетів додому.Але він так захопився нашим дуетом з Еріком,що узявся шукати спонсора ,щоби негайно записати диск на двох.Побачимо як воно вийде направді .Але цікаво.Може якраз щось вдасться.. Поза тм мене запрсили виступити самому в концерті з однією піснею з нашого репертуару "Вогнів великого міста".Це буде на "Коронації слова" 5 червня у театрі ім.ФранкаЯ вибрав "Циганку"., в якомусь варіанті вона є в менена дисковіЯ. її виставлю теж сюди на блог.. В цей час в Прилуцькій колонії клопоти.Новий виконуючий обов"язки начальника закрутив гайки так ,що працівники тікають н на інші роботи ,а пацани бунтують і вимагають повернути поереднього начаьника колнії, а цього зняти.Одне слово - біда та й год! Я дуже переймаюсь цим ,бо за 20 рокв моєї роботи там нічого подібного не було.При мені змінилося три начальники колоії і все було гаразд .... ... Читать
Навіть не знаю ,як це вийшло,що я так довго не втрапляв до свого блогу.То прихворів ,то поїхав ,то засідання,то муизка і біжить час дуже стрімко. Почну певне з кінця.Запросили мене на бал у міськраду,який фінансувало й оргаізовувало панство Логушів(шоколад "Корона") і насправді ідея непогана попри всі проблеми з виборами в міськраду. Концерт щоправда був організований слабо ,а головне ,що була мішанка фольклорного стилю і урабаністичного і якось було - як салатка з медом - краше би поділили на дві частини.Потім в одному з інтерв"ю я сказав ,що з усього мені найбільше сподабався маленький хлопчик ,який співав чистим і приємним голосом україську пісню.І це видавалась на фоні загальної штучності і показухи світлим промнем.Журналістка виявилась приятелькою мами маленького співака,а мій дуг Федір Баландін,директор і власник кнайпклубу "Купідон" зоохотив мене зробити з малим дует на тему мого вірша, з якого я вже робив музиччну композиціїю раніше - "Не наступайте на любов.." Історія довга але ми з малим Еріком (або Ернестом) Дерябіним пісню. вже в демоваріанті записали.Тут однак пані Логуш почала сумніватись(не чула ще) чи давати нам гроші на студійний запис. І я відразу перехотів з нею торгуватись і почав шукати іншого спосора. Взагалі в мене є бажання зобти у червні вечір "20 років жуналу "Горизонт" з тим ,щоби в "Купідон" привезти музичний гурт із засужених підлітків з Прилуцькохї колонії.Я вже звернувся до Керівництва Департаенту з питань виконання покарань про такий дзвіл.Може й дозвоять. В міжчсі здав у вдавництво "фОЛІО" книжку "Діти Ікара" ,яка складається з поезій у прозі "Іний бік місяця ) - ця частина це в основному перевидання і друга частна "Кентавр" ,що складається з більших ееїв.Також готую для видавництва "Фоліо" книжку повістей "Анатомія гріха".А ще готуюсь до зйомок другої частини документального фільму "Зони особливої уваги" про кримінальних підлітків.До речі один з колишніх моїх вихованців Діма із Харкова вже не вперше прихав до мене і зараз у мене в хаті робить мені полиці для книжок
Зрозуміла річ я потім поїхав у колонію в Кремечук.Стараннями мого кременчуцького друга і менеджера Олега Філіпаса 12 лютого в Кременчуці відбулась резентація фільму "Зона особливої уваги",який за моїм проектом і безпосредньою участю зняла студія 1+1 про життя піділтків і причини ,з яких вони потрапляють у колонії .Презентація пройшла дуже добре.Приїхало навіть кілька гостей з відділення Депатаменту у Полтаві.Але в попередній мій приїзд підійшов до мене "хуліган Зайчик " і питає - мене звільнять скоро ,а куди мені йти? Мені його стало дуже шкода. Нічого про своїх рідних не знає.Я сфотографував його і передав у "Магнолію ТБ" і врешті його бабуся в Луганській області побачила його фото по тнлебаченню і подзвонила його сестрі у Київ,а потім сесра в Магнолію,а потім мені ,а потім появилась його мама і я привіз її на побачення до сина з ночівлею.А Зайчк не знав жодної адреси рідних ,бо вони під Києвом наймали квартру без реестрації. Нижче я подаю його фото зі мною після побачення з мамою.В цій же машині я привіз і брата мого хрещеника Максима ,який теж його не бачив два роки , і ці діти були щасливі і я теж,коли бачив їхні обличчя після зустрічей з рідними.А потім я мав зустрічі з "літераторами" Кремнчуцької колнії і набрав багато творів і вони будутьв новому номері "Горихонту",на який дали гроші із осередку Юлії Тимошенко
Сідаю писати вже втретє з образою на свій компютер,бо не засейвував і все зниело.Івдруге було так само. Настрою вже писати не було.і так минуло ще кілька днів. Період у мене бв щонайменш бурхливий і сповнений різних подій.Новий рікіріздво пройшлияось ніби недуже гучно - у мого близького друга на новій дачі.Але здається він сам більше тішився дачею ніж його гості. Але 20 січня я поїхав на Фестиваль вертепів у Франківськ,де на чолі з Ю.Луценком у нас був свій ВІПівський вертеп.Поза Луценком в ньомубрал участь ще депутати Жванія,Доній,Арьєв,і ще кілька політиків,а поза політиками ТарасЧубай,Богдан Бенюк,братиКапранови,і ще кілька акторів. Як і мигулого року я грав роль Цигана.Було досить круто.Людям подобалось
Настроение у меня: возбужденноеСлушаю музыку: Ромштайн
А потім якогось дня я поїхав із заступницею Стефана Мадьяра по фонду Оленою Ковалевською у Київський міський притулок для неповнолітніх на Троєщині по вулиці Маяковського 28а.Я теж почав там бувати ,відколи кілька років тому привіз туди Зайчика після Прилуцької колонії.Це діти яких підбирають на вулицях і вокзалах.,а деякі приходять і самі.Волоцюги-діти діляться на дві групи.Одні тікають від долмашньої біди і бійок,а інші кайфують га свободі,поки не доходить ,що вдома краще.Ми привезли туди шкокладки і книжки - біблію для дітей і переказані для дітей грецькі міфи. Я вже зробив з ними газетку на комютері - теж з їхніх творів - як в колонії ,тільки на компютері ,а тепер готую ще один номер..Половина дітей вже мене знає.Вони перебувають там в основному три місяці.Потім або знаходять їхніх родичів,або відправляють в інтернати.Але зараз відкрили там і реабілітаційний центр,то дехто лишається і на 9 місяців.
Далі був творчий вечір кнайпклубі "Купідон",який я проводив.Ось з нього афіша і фото.
Стефан Мадьяр - доктор філософських наук,художник і Директор міжнародного благодійного фонду "Тріумф серця" - дуже пішов мені назустріч ,надавши від фонду комп"ютери та іншву гуманітарну допомогу для Прилуцької і Кременчуцької колоній.Але виявилось ,що він багато років робить дуже цікаві дослідження з кольорами ,які,виявляється,стоять за кожним твором.Він аналізує кожний рядок і виходить ,що все має колір - ніч -чорна, день світлий , хмари - можуть бути різного відтінку,трава - зелена і тому подібне.Там на фото і на афіші - кольорове відбиття оповідання В.Стефаника "Камінний хрест" - виходить просто українська вишивка,кольори гуцульської плахти.Він хоче зробити кольорову карту України ,і всю "Лісову пісню"Лесі Українки. Вечір пройшов дужне цікаво.А поза тим С.Мадьяр видав Шевченка - угорською мовою і Петефі українською в одному розкішному томі.Цю. книгу він також презентував присутнім.
Настроение у меня: довольноеСлушаю музыку: Чарльз Паркер
Два тижні пролетіли як один день ,хоч подій було багато. На запроощення Надії Іванівни Гриценко,вчительки української літератури з Воронькова Бориспільського району я вже в котресь не п"ятаю навіть але знову приїхав у Вороньків,де зібралися вчителі зі всієї Бориспільщини ,Я приїхав цього разу із Дмитром Стусом,який приїхав ,як редактор журналу "Київська Русь" і автор книги про свого батьька Василя Стуса,якого за життя і я добре знав.Зібралися окрім вчителів ще й учні,яким це було цікаво ,і один хлопчик аж світився - так усе хотів знати,І звали його Дмитро Коваленко і він прислав потім фотографії , там він сидить коло мене.Після змістовного і цікавого виступу Дмитра Стуса я коротко презентував також свою книжку поезій "Не наступайте на любов" і прочитав кілька віршів.Було дуже приємно відчувати абсолютну увагу присутніх,їхнє бажання всотати все ,що їм говорилося.І я вже вкотре пересвідчився - як важливо їздити на зустріч у далекі провінційні райони і нести щось світле людям,які, а особливо вчителі,понесуть це далі. Велике село Вороньків знамените ще й тим,що тут народився і провів свої дитячі роки видатний питсьменник Шолом-Алейхем.І мій перший візит до Воронькова був якраз на 110 річницю з лня народження Шолом-Алейхема і згадан вище Надія Гриценко зробила з учнями театральну виставу за творами цього письменника.,організувала виставку книг і фото.Азараз ще й літераурний музей.І зовсім недавно їй присвоїли звання заслужеого вчителя України і я дуже цьому порадів,бо на таких вчителях і тримається справжня українська просвіта.Я був просто вражений ентузіазмом Надії Гриценко і її учнів, і цілковитою відсутністю у Воронькові (оспііваному Шолом -Алейхемом у повісті "З ярмарки") будь-якого антисемітизму чи чогось подібного.Я пізніше перечитав твлори Шолом-Алейхема і написав статтю "Український письменник Шолом-Алейхем",бо був уражений гуманізмом,добротою автора до всіх людей і великою. кількістю українських цитат в його творах,Я взагалі вважаю,що ми повинні шанувати і приймати як частку нашої культури всіх тих митьців ,які жили в Уукраїні ,незалежно від їхнього етнічного походження.Після того випадку я не раз бував у Воронькові і мав зустрічі з школярами і вчи телями .Тепер приїхав зі Стусом,а навесні приезу ще когось.
Через два дні після повернення з Парижа я опинився в Кременчуці.Все було домовлено наперед.Я знав,що мене чекають і "пацан сказав - пацан зробив".Мене в зоні навчили жити "по понятіям".Дай БОГ ,ЩОБ УСІ ПО НИМ ЖИЛИ. Так чи інакше місто стає твоїм ,коли в тебе появляються в ньому друзі.Окрім начальника колонії і заступника по виховній роботі. ,яких я знав давніше. в мене появився новий кременчуцький друг Олег Філіпас. Здавалось,ну нащо йому треба влаштовувати для мене зустрічі і пресконференцію.А він узявся за все так,що в мене у ці два дні просто не було часу більше ні на що.Міста я майже не бачив.Але приємна атмосфера була в університеті на кафедрі української літератури і дуже гарно пройшла зустріч у книгарні "Еврика".працівники якої (це не часто в нинішніх книгарнях) люблять книгу і цінують і знають ,і тут Кременчукові честь і слава за таку книгарню.І за такого Олега Філіпаса.Бо на таких ентузіастах,як він і тримається наша культура,її розвиток,її поширення. Звичайно,провінційні настрої створили в певних людей у Кременчуці до мене упередженість,як до літературнрого хулігана і скандаліста,але мої виступи дещо охолодили цю ворожість.І стаття в Кремнчуцькому Телеграфі про мене появилась загалом непогана, фахова,хоч і холодна.Навіть про мою багатолітню працю в колоніях з кримінальною молоддю загалом сказано з легким позитивом але не більше. В колнії було теж добре.Обдивився всю колонію - не гірша ніж Прилуки.Це не Маріуполь.На зустрічі з пацанами було тихо,навіть кашлянути соромились.Приємно.А потім нефромальне спілкування - і коли я з обличчя визначаю ,за що силить і який строк приблизно дістав - всі вже мої. Півтори години сидів я зі своїм хрещеником Максимом у кімнаті психолога,але в сусідній кімнаті -двері відкриті - завжди хтось був. Що я про нього секажу.Якби через півтора роки,пробувши кілька місяців на волі, він лишився би таким,більшого мені не треба .Поки що - надіюсь. Наступного дня по поверненні до Києва я поїхав іу "Магнолію ТВ" і подав фото і документи на розшуки рідних Зайчика.Бо він мене спитав - я у травні вийду, дядя Юра ,а куди мені йти? У мене все аж йокнуло всередині от я і почав думати про нього. Вчора прийшов до мене Максимів старший брат.Ми довго сиділи і говорили про їхню нещасну і злощасну родину і про малого .Максим при зустрічі мені сказав - я в Суми більше не повернусь.А я йому - я тебе туди і не пущу.Будеш у Києві.Ми з Сергієм щось вигадаємо.А він - я вдома жив лиш два роки - з 12 до 14. А то - спершу притулок , потім інтернат,а потім - колонія.Він і любові і тепла ніколи не знав. Так справи.А тут ще громадська діяльність.Але про це потім.
Це я з Максимом.А на іншій фотці - біля мене - з одного боку Макс ,а з іншого - Зайчик
Настроение у меня: занятоеСлушаю музыку: Майлс Девіс
Час побіг так стрімко.,що я не встигав і повернутись,як вже довкола був інший світ. Почну з Парижа. Загалом за останні 15 роківа я прожив у Парижі в сумі понад три роки.Отже я знаю Париж ..як Львів ,і так само люблю.Чому так само?Бо я знаю про ці міста все добре і погане,як про якогось близького друга,який має різні звички ,наприклад,які мені не дужне подобаються.Але на загал це гарна людина,мій друг,і я його люблю попри все.У мене колись було шалене захоплення Парижем,потім було розчарування,а тепер я звик.Я знав,коли їхав,що я буду там робити.Коли мене спитали - я сказав - нічого.В мене цього року не було відпустки, і я дістав майже халявний квиток.і отак сів у літак і вийшов у Парижі. А тут - страйк.Метро і автобуси майже не ходять.Ще похолодало,а з Сени вітер дме жахливо пронизливий і всі красоти Парижа від цього трохи меркнуть.Але трохи.Я пішов до української церкви на бувльварі Сен-Жерсмен і зустрівся з нинішнім настоятелем собору Святого Володимира отцем Михайлом.До речі,тут стоїть памятник Шевченкові і сквер називається іменем Шевченка. Потім я пішов по книгарнях.Це для мене відпочинок і праця водночас.Бо я дивлюсь,що вони видали свого і перекладного,дивлюсь альбоми художників.Я ніби непогано знаю малярство, і люблю сам давати малюнки на оформлення своїх книжок.І тут таки одного разу купив невеличкий альбом англійського художника-романтика Едварда Берн-Джонса(1833-1898) ,якого я трохи знав і раніше ,але зараз побачив кілька ілюстрацій ,які будуть пасувати до нового видання "Озерного вітру".Не купив зразу а потім вже не встиг,було зачинено.- ілюстровану біографію Жана Кокто.В неділю пішов до сбору Нотр-Дам ,де була служба присвячена жертвам українського голодомору.На неї приїхав з Метцу мій давній друг отець Ярослав Салевич , з яким ми пішли на обіді нам було про що поговорити. ... Читать
Настроение у меня: занятоеСлушаю музыку: Майлс Девіс
Щойно повернувся з Парижа і зразу їду в Кременчук. 23- зустріч зі студентами в універі о 16 год. 24го - автографсесія в книгарні теж о 16 год.В місті є афіші. Про Париж напищу потім.Сьогодні ще два записи на телебаченні.
А в Кременчузі колонія ,де мене чекає мій Максим.Туди ще потрапив і "хуліган Зайчик"герой моєї повісті.І ще 200 пацанів,які про мене знають і чекають.
Настроение у меня: занятоеСлушаю музыку: нема часу