Час побіг так стрімко.,що я не встигав і повернутись,як вже довкола був інший світ.
  Почну з Парижа.
       Загалом за останні 15 роківа я прожив у Парижі  в сумі понад три роки.Отже я знаю Париж ..як Львів ,і так само люблю.Чому так само?Бо я знаю  про ці міста все добре і погане,як про якогось близького друга,який має різні звички ,наприклад,які мені не дужне подобаються.Але на загал це гарна людина,мій друг,і я його люблю попри все.У мене колись було шалене захоплення Парижем,потім було розчарування,а тепер я звик.Я знав,коли їхав,що я буду там робити.Коли мене спитали - я сказав - нічого.В мене цього року  не було відпустки, і я   дістав майже халявний квиток.і отак сів у літак і вийшов у Парижі.
      А тут - страйк.Метро і автобуси майже не ходять.Ще похолодало,а з Сени вітер дме жахливо пронизливий і всі красоти Парижа від цього  трохи меркнуть.Але трохи.Я  пішов до української церкви на бувльварі Сен-Жерсмен і зустрівся з нинішнім настоятелем собору Святого Володимира отцем Михайлом.До речі,тут стоїть памятник Шевченкові і сквер називається іменем Шевченка.
      Потім я пішов по книгарнях.Це для мене відпочинок і праця водночас.Бо я дивлюсь,що вони видали свого і перекладного,дивлюсь альбоми художників.Я ніби непогано знаю малярство, і люблю сам давати  малюнки на оформлення своїх книжок.І тут таки одного разу купив невеличкий альбом  англійського художника-романтика Едварда Берн-Джонса(1833-1898)   ,якого я трохи знав і раніше ,але зараз побачив кілька ілюстрацій ,які будуть пасувати до нового видання "Озерного вітру".Не купив зразу а потім вже не встиг,було зачинено.-  ілюстровану біографію Жана Кокто.В неділю пішов  до сбору Нотр-Дам ,де була служба присвячена жертвам українського голодомору.На неї приїхав з Метцу мій давній друг отець Ярослав Салевич , з яким ми пішли на обіді нам було про що поговорити.
      А головне я жив у майстерні надзвичайно цікавого художника-аьбстракціоніста Темістокля Вірсти.Хоч там було зимно,але  лягав спати в оточенні картин і скульптур і прокидався також у мистецтві.
    Вірсті  - 84 роки(родом він із Буковини,виїхав  за кордон у час війни ще зовсім юним .Вони  з дружиною  Орисею організували в Парижі   безприкладну галерею "Фенікс" ,присвячену цілком українському малярству у Франції .В цій галереї провадяться художні виставки і є чудові роботи  Хмелюка,Кричевського,Архипенка і багатьох інших.Дивовижно цікавий чсоловік  цей Вірста ,повний і досі планів і енергії,попри те,що здоров"я підупало ,і його  чудова дружина  Орися,теж художниця,яка однак  присвятила Темістокльові і його праці своє життя.У них я жив  ,сказати б, багатим духовним життям.Щодня мистецькі розмови і завжди є чого навчитися у старших,з іншим досвідом людей.
  Щодня бачився  я зі своє екс дружиною Олею.Як з двоюрідною сестрою.Але мені перегоріло і ми в дружніх взаєминах і так далі.Ходили на каву ,на обіди тощо.
Страйк мене задрав.Я ходив стільки пішки  на день ,як ніколи в Києві.Хоч я добре знаю Париж,але цілий день на ногах важко.Я просто валився увечері.
            А в день відльоту застрайкували просто всі і довелось брати таксі і я ,  матюкаючись на дурні синдикатські  вимоги , заплатив останніх 60 євро на таксі замість того,щоб купити сувеніри,і врешті здавши валізу в аеропорту,зітхнув полегшено,бо була ще година.Тут мене хтось узяв за плече.Я озирнувся.Микола Вересень з дружиною.То вони заплатили 100 євро на таксіз набагато ближчого місця до аеропорту.Мови треба знати.
       Але  ця зустріч дуже  скрасила очікування літака.Ми собі сіли в кафе. Спочатку.А потім ще в лтаку нам налили по чарці.І я прокинувся  в Києві.А  за день перекд тим в Парижі потеплілшало і можна було  гуляти вселіше.І я подався в китайський квартал на Бельвіль пішки і назад.Але не поспішав.Посидів у своєму улюбленому кафе "Сара Бернар" на площі Шатле.І зрозумів ,що пора додому.Тим більше ,що моя дружина Оля полетіла в Туніс(вона проацює в тупрагенстві)  і я вже дістав від Парижа той мінімум,який і хотів.